Розвозчик П.І. (Біла Церква)
РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ
ЯК СКЛАДОВОЇ ФОРМУВАННЯ ЦІЛІСНОЇ ОСОБИ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ
У статті розглянуто проблему розвитку творчих здібностей старшокласників у процесі взаємодії з іншими складовими - індивідуальними особливостями особистості, її світоглядними позиціями та морально-естетичними якостями. Розмірковуючи над побудовою багатофункціональної методичної моделі розвитку творчої особистості, автор стверджує, що система розвитку творчих здібностей старшокласників має базуватися на складному механізмові взаємодії багатьох компонентів різних творчих методів навчання.
Формування людини - громадянина було й залишається однією з найактуальніших проблем цивілізованого суспільства.
У "Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті" наголошується, що громадянське виховання є одним із головних пріоритетів і має бути спрямоване на формування у дітей та молоді сучасного світогляду, ідей, поглядів, переконань, заснованих на найцінніших надбаннях вітчизняної і світової культури>[1].
Новій суверенній Україні потрібні нові люди, тобто такі її громадяни, які мають глибоко осмислену життєву позицію. Виховати таку особистість можна тільки за умови розвитку національної освіти, у якій система виховання і навчання грунтується на ідеях національного світогляду, народної філософії, на засадах родинного виховання, української етнопедагогіки, наукової педагогічної думки>[2].
В основу концепції формування цілісної особи - громадянина України покладені ідеї Г.Сковороди, Т.Шевченка, К.Ушинського, С.Русової, А.Макаренка, В.Сухомлинського, Г.Ващенка та інших видатних українських мислителів. Ці ідеї є наріжним каменем наукової та педагогічної діяльності багатьох вітчизняних науковців, зокрема П.Кононенка, А.Погрібного, В.Скуратівського, Н.Волошиної, Г.Клочека, С.Жили, П.Щербаня, В.Каюкова, В.Цимбалюка, К.Плівачук та ін.
Висока громадянськість виявляється в таких рисах, як національна свідомість, гідність, честь, патріотизм, свідоме ставлення до праці, національна мораль і повага до людей інших національностей, гордість за свою батьківщину>[3].
Формування цілісної особи - громадянина України неможливе без взаємодії таких складових: світоглядних та морально-естетичних якостей; індивідуальних особливостей особистості; творчих здібностей людини. Окремі аспекти означеної проблеми спробуємо дослідити в даній статті.
На нашу думку, феномен, сутність творчих здібностей можна глибше осягнути на фоні взаємозв'язаних з ними понять: творчість, творча діяльність, творча особистість.
Творчість як явище є предметом вивчення філософії, соціології, психології, мистецтвознавства, політології, економіки, педагогіки та інших наук. ХХ і початок ХХІ ст. відзначаються особливим зацікавленням феноменом творчості, творчої особистості, творчих здібностей.
Філософи трактують творчість у максимально широкому історичному і практичному контексті, стверджуючи її як спосіб буття людини>[4].
Творчість - це дуже складне, суперечливе, багатогранне, великомасштабне, суспільно організоване явище, від якого залежить життя людства та кожної людини>[5].
Український психолог В.Клименко стверджує, що творчість - це процес народження нового, створення нових думок, почуттів, образів, які є безпосередніми регуляторами творчих дій людини>[6].
Проблемі творчості першочергову увагу приділяв один із найвидатніших педагогів ХХ століття В.О.Сухомлинський: "Творчість є діяльністю, у яку людина вкладає немовби частинку своєї душі, і чим більше вона вкладає, тим багатшою стає її душа. Процес творчості характерний тим, що творець самою працею своєю і її наслідками справляє величезний вплив на тих, хто поряд з ним.
Одухотворення й натхнення особистості породжує одухотворення й натхнення в душах інших людей. Творчість - це незримі ниточки, які об'єднують серця... Шкільна творчість починається зі слова">[7].
Отже, творчість - це такий різновид діяльності людини, наслідком якого створення чогось якісно нового. Як культурно-історичне явище, творчість має психологічні основи і передбачає наявність в особистості здібностей, мотивів до знань і вмінь, завдяки яким створюється новий, оригінальний унікальний продукт.
Творча особистість - це індивід, для якого творчість є життєвою потребою, це індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, відкидаючи звичайне, шаблонне>[8].
Творча особистість формується в процесі творчої діяльності й характеризується такими інтелектуально-творчими якостями: креативність; інтуїція; творча уява; дивергентність мислення; оригінальність мислення; асоціативність мислення; інтелектуальна активність>[9].
Проблема формування творчої особистості набуває особливої актуальності на сучасному етапі розбудови Української держави і виступає домінантою сучасного освітнього процесу в Україні.
Головним критерієм творчої особистості, її найголовнішою ознакою вчені вважають наявність творчих здібностей.
Орієнтація на розвиток творчих здібностей, наукового мислення учнів є одним із напрямів оновлення змісту шкільної літературної освіти.
Представники психологічної науки визначають творчі здібності як сукупність психічних якостей індивідуума, які у своїй єдності є запорукою розв'язання ним творчих завдань[10].
Психологи (Г.Костюк, І.Волощук та ін.) так структурують творчі здібності: узагальнені (систематизовані) знання; спостережливість; пам'ять; мислення; уява або фантазія; зосередженість, наполегливість, воля.
Сучасна педагогічна наука виокремлює такі складові творчих здібностей: мотиваційні; інтелектуально-логічні; інтелектуально-евристичні, інтуїтивні; комунікативні; здібності до самореалізації.
Представник казанської педагогічної школи В.І.Андрєєв вибудував структурну модель творчих здібностей, що містить 9 блоків (крім 5 названих вище, він відносить сюди ще чотири: світоглядні властивості, моральні якості, естетичні якості, індивідуальні особливості особистості)[11].
Останні здобутки науковців та педагогів-практиків доводять, що модель, побудована В.Андрєєвим у 1988 р., дещо застаріла і потребує певної корекції.
Без сумніву, формування творчої особистості неможливе без "світоглядного" блоку та індивідуальних особливостей особистості. Однак ці якості не можуть бути складовими творчих здібностей, а взаємодіють з творчими здібностями як ще дві складових творчої особистості.
Внаслідок проведених нами досліджень складено таку модель розвитку творчих здібностей особистості старшокласника в процесі вивчення художньої літератури (аналіз художнього твору):
модель
Основними засобами та інструментарієм для реалізації цієї моделі є:
- 1) шляхи, методи та види аналізу художнього твору;
•2) творчі методи та їх складові (компоненти), що першочергово забезпечують розвиток творчих здібностей та сприяють формуванню духовного світу особистості.
У науці й досі дискутується проблема: чи можна навчитися творчості, творчому мисленню. Для школи з традиційними методами навчання - це завдання нездійсненне. Ідеальні ж орієнтири - це занурення учня в атмосферу творчості, пошуку нового, уникання трафаретів і примітивного зазубрювання інформації. Зрозуміло, що таке завдання під силу експериментальним школам, гімназіям, ліцеям тощо. Але ми говоримо не тільки про "вундеркіндів", не тільки про тих, що вже заявили про своє обдаровання, свої здібності. Йдеться й про тих, чиї здібності ще знаходяться у стані сплячки або приховані. А тому необхідно створити атмосферу творчості у будь-якому навчальному закладі.
Це означає, що, згідно з орієнтацією сучасного освітнього процесу на нову освітню парадигму, головною метою навчання повинні стати збереження і розвиток творчого потенціалу особистості: традиційно-інформаційної та інноваційно-творчої[12].
Навчання стає творчим, коли воно базується на таких засадах творчої діяльності: самостійний перенос знань і вмінь у нову ситуацію; виявлення нової проблеми в знайомих умовах; уміння бачити альтернативу рішенню; уміння комбінувати відомі способи розв'язання по-новому; створення оригінальних способів поряд з відомими іншими.
Художня література є одним з найважливіших чинників громадянського, морального, естетичного виховання молоді, її інтелектуального розвитку. Для того щоб сформувати інтелектуально розвинену і високодуховну особистість, її творчі здібності, необхідно знайти шляхи оптимального вивчення художньої літератури в навчальних закладах.
Одним із таких шляхів є аналіз художнього твору.
Аналіз художнього твору є визначальним компонентом процесу вивчення учнями української та зарубіжної літератур. Тому вибір педагогічних технологій, що забезпечують формування не тільки ерудованого читача, а й творчої особистості, є першочерговим завданням учителя загальноосвітнього навчального закладу.
Сучасна педагогічна практика доводить, що найбільш перспективними технологіями, що ефективно сприятимуть розвиткові творчих здібностей у процесі вивчення художньої літератури, є:
- ü технологія особистісно-орієнтованого навчання;
- ü технологія аналізу образу-персонажа;
- ü технологія Є.Ільїна (викладання літератури як предмета, що формує людину);
- ü технологія проблемного навчання;
- ü ігрові технології.
Аналіз художнього твору - це один із шляхів адекватного, тобто найближчого до авторського задуму прочитання твору[13].
Літературознавці та науковці-методисти стверджують, що проведення аналізу художнього твору без досконалого володіння відповідним інструментарієм неможливе.
Щоб розкрити ідейно-естетичну глибину художнього твору, вчені-методисти пропонують такі принципи, види і шляхи аналізу:
1) принципи аналізу - принцип взаємодії змісту і форми; принцип історизму; принцип типологізму;
2) види (методи) аналізу - соціологічний; психологічний; естетичний; формальний; біографічний; компаративний (порівняльний); структурний; текстуальний та ін.;
3) шляхи аналізу - пообразний; проблемний; цілісний; послідовний; композиційний (сюжетний).
Серед вітчизняних дослідників, які утвердили позиції методики викладання української літератури в 60-90-х роках ХХ століття, потрібно назвати українських науковців: О.Мазуркевич, Т. і Ф.Бугайків, В.Неділько, О.Бандура, Н.Волошина, Є.Пасічник та ін.
У другій половині 90-х років розробку та поглиблення концепціїї аналізу художнього твору продовжили українські науковці Г.Клочек, В.Марко, Г.Токмань, А. Ситченко, В.Пахаренко та ін.
Очевидно, найбільш дискусійним було й залишається питання про шляхи аналізу художнього твору. Більшість вітчизняних дослідників цієї проблеми виокремлюють три основні шляхи аналізу художнього тексту: пообразний, проблемно-тематичний (проблемний), цілісний (системний).
Які ж методи навчання, види творчих завдань має обрати вчитель, щоб через аналіз художнього твору в процесі вивчення художньої літератури в 9-11 класах продовжити процес формування творчої особистості старшокласника, його творчих здібностей, національної самосвідомості, моральних та естетичних якостей, світоглядних позицій?
Експериментальні дослідження, проведені нами у школах м.Білої Церкви та Київської області показали, що система розвитку творчих здібностей старшокласників має базуватися на механізмові взаємодії багатьох компонентів різних творчих методів навчання. Можна назвати насамперед такі "незамінні" функціональні деталі цього складного методичного механізму: аналітичний огляд; конструктивна бесіда; дослідження художніх образів; дослідження ролі художньої деталі в тексті; робота з тропами; вправи на спостереження над текстом; діалоги (полілоги), дискусії, диспути, пов'язані з аналізом художнього твору; творчі ігри (уявні подорожі в країну поета; зустрічі з митцем, з літературними персонажами тощо); рецензування; роздум (усний або письмовий); аналіз-практикум та ін.
У процесі шкільного аналізу художнього твору на заняттях з української літератури вчитель формує щонайперше інтелектуально-логічні та інтелектуально-евристичні здібності, національні та вселюдські ідеали учня, його громадянську позицію, морально-етичні та естетичні якості.
Надзвичайно важливим у плані формування творчого мислення, особистісного бачення та осмислення соціально-політичних, філософських, морально-етичних проблем, пов'язаних як із життям суспільства, нації, народу, так і з життям, помислами, мріями і реальними вчинками кожної людини, є проблемно-тематичний шлях аналізу.
Використовуючи його при вивченні роману І.Багряного "Тигролови", одинадцятикласники знайомляться з текстом і визначають проблематику твору: проблема сильної особистості, здатної протистояти тоталітарній системі; проблема національної самосвідомості; проблема відродження українського народу через духовне утвердження традиційної української родини; проблема добра і зла; проблема кохання і щастя; проблема геноциду радянської влади проти українського народу.
Використовуючи шлях пообразного аналізу стосовно цього ж роману, вчитель-словесник може не тільки розкрити образно-символічну систему "Тигроловів", а й захопити одинадцятикласників романтичним ідеалом - образом головного героя Григорія Многогрішного - людини величезної сили волі, людини, що над усе любить свій народ і свою Вітчизну.
Аналіз образів Григорія Многогрішного та родини Сірків створює підґрунтя для формування у старшокласників почуття національної самосвідомості, справжньої українськості та громадянськості, бо як Григорій, так і Наталка (або й інші члени родини Сірків) можуть стати для учнів ідеалом.
Образне мислення, творчу уяву, світогляд, національну самосвідомість, морально-етичні почуття формує високомистецьке поетичне слово. Творчість Богдана-Ігоря Антонича яскраво засвідчує це.
У ході конструктивної бесіди одинадцятикласники досліджують художньо-образну структуру текстів, осмислюють сутність поетичної філософії геніального лемка-українця. А звернувшись до елементів ігрових технологій, словесник допомагає учням, максимально залучивши до роботи їхню уяву, фантазію, емоції, потрапити в країну поезії Антонича, здійснити уявну зустріч з автором, продекламувати напам'ять ліричні шедеври-мініатюри.
Кожна зі збірок Б.-І. Антонича - це Галактика у Всесвіті великої поезії. Використовуючи метод аналітичного огляду, одинадцятикласники доводять, що збірка "Три перстені" (1934) є спробою оказкувати світ, показати його як замкнутий у собі перстень, де все йде по колообігу і нікуди не зникає.
У "Книзі Лева" (1936) поет поглиблює цю тему, але вже на міфологічному рівні. А в "Зеленій євангелії" (1938) Антонич доводить свою філософсько-поетичну концепцію до кульмінаційної точки: підсвідомість людини постійно заглиблена у світ природи, є її невід'ємною часткою.
Учнів захоплює образна система поезії Б.-І. Антонича, а саме філософсько-мистецька глибина, місткість, символіка, фольклорна основа кожного художнього образу. Для прикладу візьмемо поезію "Село":
Корови моляться до сонця,
Що полум'яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
Мов дерево ставало б птахом.
Від воза місяць відпрягають.
Широке конопляне небо.
Овіяна далінь безкрая,
І в сивім димі лісу гребінь.
З гір яворове листя лине.
Кужіль, і півень, і колиска.
Вливається день до долини,
Мов свіже молоко до миски.
Старшокласники в процесі аналітичної роботи над цим віршем, як і над поезією цього митця загалом, усвідомлюють, що основу більшості незвичайних, багатопланових тропів Антонича становлять праслов'янські, міфологічні архетипи.
Таким чином, багатогранність і складність процесу формування цілісної особи громадянина України зумовлює залучення багатьох складових, зокрема тих, що забезпечують розвиток творчої особистості: творчих здібностей, індивідуальних особливостей особистості, світоглядних та морально-естетичних якостей. Дуже важливо, щоб ці складові формувалися гармонійно, взаємозв'язано, комплексно.
Без сумніву, визначальна роль у цій системі належить розвитку творчих здібностей особистості. Шляхи, методи, види аналізу художнього твору - це ті механізми, без яких неможливе повноцінне вивчення художньої літератури та адекватне сприйняття художнього твору. Однак творчі здібності самі по собі становлять лише інтелектуальну основу особистості. Для того, щоб вони стали справжньою функціональною складовою особистості, потрібна їх постійна взаємодія з почуттями, емоціями, світоглядними рисами, що теж мають формуватися і розвиватися у цій надскладній поліструктурній системі.
Отже, активне функціонування методичної системи (моделі) розвитку творчої особистості можливе тільки за умови її базування на фундаменті складного механізму взаємодії багатьох компонентів різних творчих методів навчання.
[1] Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті: Проект. - К., 2001. - С. 6.
[2] Каюков В. Виховуємо патріотів України. - Кіровоград, 2000. - С. 4.
[3] Щербань П. Національне виховання в сім'ї. - К.: Боривітер, 2000. - С. 175.
[4] Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. - К.,1998. - С. 7.
[5] Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості. - К.: ІЗМН, 1996. - С. 5.
[6] Клименко В. Механізм творчості: чи можна його розвивати? - К.: Шкільний світ, 2001. - С. 5.
[7] Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п'яти томах. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 1. - С. 507.
[8] Освітні технології: Навч.-метод. посібник / За заг. ред. О.М.Пєхоти. - К.: А.С.К., 2001. - С. 118.
[9] Алфімов В. Творчо обдарована особистість - мета діяльності ліцею // Рідна шк. - 2000. - № 5. - С. 8-9.
>[10] Волощук І. Структура творчих здібностей особистості // Українська мова і література в школі. - 2002. - № 6. - С. 49.
>[11] Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности: Основы педагогики творчества. - Казань, 1998. - С. 73.
>[12] Галатюк Ю. Творча функція навчання // Шлях освіти. - 2000. - № 3. - С. 34.
>[13] Марко В. Основи аналізу художнього твору // Дивослово. - 1998. - № 10. - С. 39.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
