Донченко Є.В. (Київ)
СТАН УКРАЇНИ В ГЛОБАЛЬНИХ ПРОЦЕСАХ
СУЧАСНОСТІ
У статті досліджується геополітичне місце України в глобальних процесах сучасності. Автор вважає, що за притаманними ознаками (географічне положення, природні ресурси та інше) Україна посідає одне з найважливіших місць у світовому просторі.
Існування поняття на кшталт „наша хата з краю" втратило свою привабливість і актуальність, а зокрема, для України воно взагалі є неможливим з ряду причин. Перш за все, геополітичне розташування України на "перехресті доріг" унеможливлює навіть розгляд такої позиції.
Україна потенційно і геополітично належить до кола держав, від яких залежить мир і стабільність у Центрально-Східній Європі та в Європі в цілому. Геополітичне розташування України обумовлює зацікавленість і з боку більш віддалених країн, наприклад, США. За їх задумом Україна має стояти на заваді подальшого зміцнення ваги Росії. І хоча наша країна ніколи не займала центрального місця в наукових працях вчених-геополітиків, розташування України є одним з визначальних факторів її місця і ролі на міжнародній арені.
Іншим чинником, що викликає загострення інтересу до України, є процес глобалізації як ключове поняття, що характеризує процеси сучасного світового розвитку. Її суть вимірі полягає у розширенні та ускладненні взаємозв'язків і взаємозалежностей, що своїм виразом має процеси формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів та робочої сили, інтернаціоналізацію проблем техногенного впливу на навколишнє середовище, міжетнічних конфліктів та безпеки. Незаперечним є факт впливу зазначених вище процесів на розвиток ситуації як навколо України, так і в її межах, що вимагає від країни такої політики, яка б враховувала існуюче розмаїття тенденцій та їх можливі негативні наслідки.
Вважають, що така політика здійснюється на основі офіційної зовнішньополітичної стратегії, що визначена як "багатовекторність". Дискусії щодо ефективності подібної стратегії не стихають, але як розклад сил у геополітичному просторі, так і внутрішня ситуація України вимагають від останньої дотримуватися саме такої стратегії і не обов'язково це має бути проявом слабкості чи невизначеності. Сама реальність вимагає від країни розробити якомога всеохоплюючу, ґрунтовну стратегію з метою врахування викликів тієї ж глобалізації та мінімізації втрат у перспективі.
Але кількість напрямів (векторів) - це ще не показник ефективності тієї чи іншої політики, головне - визначити пріоритетні завдання. Метою має стати наступне: витримати тиск міжнародних динамічних процесів, встояти і забезпечити стабільний розвиток держави.
Стратегічні цілі зовнішньої політики України є похідними базових національних інтересів і геополітичних пріоритетів. Основним базовим національним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу за умов збереження її національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності. Цей інтерес сьогодні стає загальновизнаним як серед правлячої еліти, так і в масовій свідомості. Його реалізація є головною передумовою забезпечення добробуту, безпеки, соціального і культурного розвитку всіх громадян України. Зміцнення державного суверенітету України в зовнішньополітичній площині означає реальне її повернення у світовий цивілізаційний простір як повноцінного й активного суб'єкта геополітики. Це, зокрема, передбачає формування й активне втілення в життя суверенного зовнішньополітичного курсу, заснованого на національних інтересах і пріоритетах, рішучу протидію неконтрольованому іноземному економічному, інформаційному, культурному та політичному проникненню в цілісний простір держави. Неприпустимою є поява будь-яких форм "критичної" залежності України від інших держав. Тому потрібно блокувати всіма можливими засобами експансіоністські інтенції світових і регіональних потуг з метою встановлення їх домінування в нашій країні. Збереження та зміцнення державного суверенітету не означає самоізоляції країни від міжнародного співтовариства, а навпаки - створює сприятливі передумови для динамічного розвитку її відносин зі світом згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права та власним розумінням своїх національних інтересів, на засадах взаємовигідного співробітництва і безпеки.
Основні життєво важливі пріоритети геополітичної стратегії України:
1. Відродження європейської ідентичності. Інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних структур, посилення економічного й політичного потенціалу і "дієспроможності" України в широкому розумінні цього терміну за рахунок прискорення внутрішнього розвитку та участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних гарантій безпеки тощо; пріоритетна орієнтація на інтеграцію до Європейського Союзу, поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання як перший крок до політичних структур цієї організації, яка є наріжним каменем структури європейської безпеки. Інтеграція України до європейських структур повинна супроводжуватися реалізацією широкої програми заходів з метою якнайшвидшого входження в європейський соціокультурний простір, а також відкритістю країни не тільки до економічних, а й до культурних та інформаційних інвестицій, що передбачає цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних євроатлантичних цінностей і соціокультурних орієнтацій.
2. Політика активного нейтралітету. Найбільш раціональною та ефективною щодо реалізації власних національних інтересів політикою України є послідовна імплементація в життя стратегії "активного нейтралітету", який на відміну від політики "самопроголошеного нейтралітету" (що має здебільшого пасивний характер) передбачає статус, подібний до такого, що його має Швеція у відносинах з європейськими структурами безпеки. За такої стратегії формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищить рівень своєї кооперації з НАТО в рамках Ради євроатлантичного партнерства, програми "Партнерство заради миру" і відносин "особливого партнерства".
Україні важливо активізувати дипломатичні зусилля з метою сформувати на Заході стійкі переконання в тому, що відсутність можливості безпосередньо увійти до НАТО здатна завдати чималої політичної шкоди нашій державі й у перспективі може підірвати реформаторський процес. Необхідно сприяти активізації зовнішньополітичного мислення політичних еліт країн - членів НАТО в напрямку ґрунтовнішого аналізу труднощів і перешкод, що виникають у зв'язку з нещодавнім розширенням НАТО на Схід (29 березня 2004 року відбувся п'ятий, наймасштабніший в історії раунд розширення НАТО, внаслідок якого офіційно новими членами Альянсу офіційно стали сім країн: Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія), має бути враховано, що поодинці ці країни можуть не справитися з вирішенням численних проблем, що постають перед ними на цьому шляху, а отже, держави НАТО могли б ужити важливих превентивних заходів з метою вироблення особливих стратегічних курсів щодо кожної країни - потенційного члена Альянсу (зокрема України).
3. Зміцнення і розвиток стратегічного партнерства з США. Сьогодні ця країна - єдина у світі наддержава, яка реально здатна здійснювати і здійснює багатосторонній прямий і непрямий вплив на Україну. США стають головним чинником і гарантом процесів інтеграції України до євроатлантичної спільноти. Стратегічне партнерство з США має стати головним пріоритетом зовнішньої політики України. Завдяки унікальним можливостям і ролі США це не тільки не буде суперечити генеральній лінії України на сильну регіональну політику, а й сприятиме їй. Рівень та інтенсивність співробітництва України з США та державами Західної Європи є інтегральним показником наявності чи відсутності в Україні політичної волі продовжувати курс на європейську інтеграцію, проводити економічні й політичні реформи, впроваджувати в життя демократичні норми та принципи.
4. Розвиток рівноправних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією. Принципово помилковими є спроби розглядати відносини з РФ як полярну альтернативу: або співдружність, політична й економічна кооперація, або конфронтація і конкуренція. Більш правильним є підхід до вищезгаданих відносин як до складного багатовимірного комплексу, що має як сфери співробітництва, так і сфери конкуренції чи навіть прямої конфронтації (зовсім не обов'язково військової).
Зважаючи на існування цих сфер кооперації й конфронтації в найрізноманітніших галузях міжнародних стосунків і повинна будуватися політика України щодо РФ. Це - політика взаємовідносин двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються розширювати сфери співробітництва і звужувати сфери конфронтації, при цьому усвідомлюючи, що останні завжди будуть існувати в тій чи іншій формі.
Звичайно, слід враховувати, що ті зміни, які відбуваються у світовому співтоваристві і безпосередньо на рівні двосторонніх та багатосторонніх відносин між нашими державами (це розширення НАТО та Європейського Союзу, створення Єдиного економічного простору України з Росією, Білорусією та Казахстаном) сприяють покращенню та поглибленню наших відносин з Росією.
5. Сильна регіональна політика. Україні потрібен курс на альтернативне лідерство на теренах колишнього СРСР, активна кооперація з тими країнами, які вбачають в Україні надійного рівноправного партнера, вільного від великодержавних і гегемоністських амбіцій. Посилення економічного, політичного, військового та культурного співробітництва з новими незалежними державами (особливо з Грузією, Азербайджаном, Туркменистаном, Узбекистаном, Молдовою та іншими, інтереси яких загалом не конфронтують з українськими, а взаємодоповнюють їх) сприятиме не тільки взаємовигідній торгівлі, а й створить у перспективі нову ситуацію у сфері безпеки України, оскільки формуватиметься певна противага російській телурократії в межах пострадянського простору.
За умов, коли ще не створено нову систему європейської безпеки, формування в євразійському просторі ще однієї спільноти на взірець Європейського Співтовариства не є доцільним з точки зору національних інтересів України. Прив'язування України до нової "укріпленої" моделі СНД означатиме відмову назавжди від самостійної європейської політики, а згодом і від будь-якої самостійності в зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних справах. Між двома системами неодмінно виникатиме конкурентна боротьба за геостратегічні й геоекономічні впливи, у якій Україна відіграватиме периферійну роль. Для України важливо шукати шляхи, що ведуть до поступового перетворення всього євразійського геополітичного простору - від Атлантики до Тихого океану - на цивілізовану спільноту суверенних держав без домінування якогось одного центру. Україна зацікавлена як у прилученні до високотехнологічного європейського ринку, так і в містких ринках на Сході, зокрема в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, шляхи до якого пролягають через РФ та Центральну Азію.
6. Зміцнення особливих відносин із стратегічно важливими сусідами. Насамперед ідеться про Польщу, Туреччину, країни Балтії, Центральної та Південно-Східної Європи, Транскавказький регіон (якби важко це не було). Мається на увазі, вплив нещодавнього розширення Європейського Союзу (травень 2004 року) та входження до нього партнерів України, зокрема, країн Балтії, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Кіпру та Мальти.
Важливо сприяти формуванню "поясу стабільності" і регіональних структур безпеки від Балтійського і Чорного морів до Прикаспію. Слід зберігати тісну кооперацію і співробітництво з країнами Центральної Європи (ЦЄ) і Балто-Чорноморського регіону в галузях як економіки, так і політики та безпеки, оскільки це має розглядатися як важливий перехідний етап інтеграції України в Європу.
Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР у Каспійсько-Чорноморському регіоні та на Балканах Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї життєво важливим є залагодження конфліктних ситуацій у регіоні, формування моделей стратегічного партнерства з країнами ГУУАМ.
7. Активна участь у створенні європейських і євразійських транспортних коридорів. Створення і використання нових систем транспортних та енергетичних комунікацій як по "Балто-Чорноморсько-Близькосхідній" осі, так і по осі "Західна Європа - Україна - Транскавказзя - Центральна Азія - Китай" на сьогодні стає чи не найважливішим питанням економічної безпеки держави.
Питання диверсифікації джерел постачання енергії і стратегічної сировини мають бути віднесені до життєво важливих проблем національної безпеки і поставлені під жорсткий державний контроль. Подальші зволікання з їх вирішенням є неприпустимими. Прискорена розбудова нафтогазових транспортних коридорів, що ведуть через Україну й інші країни Чорноморсько-Каспійського регіону, створення умов їх безпечного функціонування - це одне з найпріоритетніших завдань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної стратегії України в ХХI столітті.
9. Розширення економічної (включаючи військово-економічну) та політичної присутності України на Близькому Сході, в Центральній і Південній Азії та країнах АТР. Одним з найважливіших завдань подолання економічної кризи і наступного розвитку України в ХХI ст. є її інтеграція в систему міжнародного поділу праці. Істотною перешкодою тут залишається автократія, фактична відокремленість української економіки від міжнародних ринків товарів, послуг, капіталів і технологій. Україні треба активно виборювати "нові економічні ніші" на світових ринках. Це полегшено тим, що за нею не тягнеться "хвіст" імперських і геополітичних амбіцій. Для країн, які з тих чи інших причин можуть бути геополітичними конкурентами США, Заходу чи РФ, співробітництво з Україною є привабливішим.
Безумовно, Україні випало працювати тяжче і поводитися краще, ніж заможнім державам, але наша країна має досить можливостей, повне і розумне використання яких забезпечило б розквіт і добробут.
Україна є найбільшою європейською країною за територією і п'ятою за кількістю населення, тож володіє величезним потенціалом. Особливо високим є промисловий та виробничий потенціал. Достатньо згадати, що Україна належить до десятки країн світу, здатних виробляти міжконтинентальні ракети, володіє новітніми космічними технологіями тощо. І це далеко не весь список тих позитивних рис та можливостей, що має наша держава. Завдяки своєму географічному положенню, технічним можливостям, Україна може суттєво виграти від збільшення попиту на природний газ у Європі: фінансова вигода від транзиту, просунення на шляху європейської інтеграції тощо.
Подолати ж обмеженість організаційних та ресурсних можливостей можна через зосередження на розв'язанні визначальних завдань. Кардинальним завданням політики в умовах глобалізації є забезпечення високого рівня конкурентоспроможності, що передбачає формування інвестиційного потенціалу, впровадження технологічних інновацій. Пріоритетний розвиток експортного потенціалу мають забезпечити виробництва, що володіють новітніми ресурсозберігаючими технологіями: літакобудування, космічне ракетобудування, порошкова металургія тощо.
Представлена інформація, безумовно, носить оптимістичний характер, але втілення рекомендаційної частини в життя є реальним кроком. Слід враховувати, що за притаманними ознаками (географічне положення, природні ресурси та інше) Україна посідає одне з найважливіших місць у світовому просторі. Над чим треба попрацювати - не зупинятися на „набутих ознаках" (зокрема, політика держави у різних сферах), оскільки "набуті" не означає незмінні, що ще раз підкреслює реальність та життєву потрібність змін[1].
[1] Використано літературу: Безпосереднє сусідство України з ЄС: закриті кордони чи нові імпульси до співпраці: Матеріали міжнародного "круглого столу" експертів (м. Ужгород, 7-9 листопада 2002 р.) // Нац. ін-тут стратег. досліджень; Закарпат. філіал. - Ужгород, 2002. - С. 180; Власюка О.С. Стратегії розвитку України: теорія і практика. - К.: НІСД, 2002. - С. 864; Маковеєв А.П. Формування інвестиційного потенціалу розвитку промисловості України // Формування ринкових відносин в Україні. - 2003. - № 2. - С. 15-17.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
