Люріна Т.І. (Київ)
НАЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ
МОВНОЇ СТРАТЕГІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ:
ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ АСПЕКТИ
У статті акцентується увага на мовній стратегії вищої освіти в Україні, що грунтуються на національних засадах, вимагають підготовки духовно-моральної особистості спеціаліста. При цьому в самий процес наукової мовотворчості впроваджуються філософсько-світоглядні категорії, принципи, закони.
Упродовж усієї історії свого історичного розвою мова в системі мовознавства цілеспрямовано формує обширні, глибоко аргументовані та постійно апробовані практикою позитивні знання про такі надзвичайно складні об'єкти духовного світу, якими є свідомість, душа і мовно-культурна сфера в цілому. Ці знання розкривають сутність і механізми процесів виникнення та розвитку української культури, закономірності походження і шляхів еволюції духу української нації як основоположного компонента державотворення, комунікативну роль людського суспільства та багато інших "світових загадок" минулого, теперішнього і майбутнього.
В історії мовознавства і філософії гуманітарним, в тому числі і філологічним, знанням завжди надавався високий статус важливого складника створюваної наукової картини світу, дійового регулятора і корелятив процесу формування наукового світогляду. Тобто цим знанням постійно адресується пріоритетна роль у збагаченні та розвою ідейної та фактологічної бази.
Сама логіка розвитку мови і культури на магістралях сучасності та рефлексів мовного знання розкривають принципово важливу світоглядну функцію конкретних наук, котра найтіснішим чином пов'язана з опрацюванням загального наукового світогляду, який правомірно спирається на сукупність даних усіх наук, на здобуті знання стосовно законів суспільства, духовної діяльності людини. Важливо підкреслити, що приклад мовознавчої науки виразно демонструє, яким чином фундаментальні наукові ідеї стають складовими елементами змістовних характеристик наукового світогляду, а філософсько-світоглядні категорії, принципи, закони втілюються в систему мовознавства, в самий процес наукової мовотворчості, виступаючи як своєрідний евристичний каркас усього наукового знання, його єдності та цілісності.
Мотиваційно-ціннісні настанови сучасної дидактики вищої філологічної науки неодмінно мають погоджуватися з очевидним фактом: тепер мовознавча наука, створюючи загальну культурно мовну теорію, все виразніше стикається з необхідністю змістовного переосмислення своїх концепцій, принципів і теоретичних узагальнень, їх удосконалення, реалізації прогностичної функції лінгводидактичного знання на підвалині формування якісно нових інтегративних характеристик. Стратегія такого роду нетривіальних наукових шукань, прийняття пріоритетних рішень повинні здійснюватися неодмінно в річищі наукового світогляду. Саме цей світогляд, достатньою мірою апробований практикою і позитивним досвідом мовознавства, сучасною методолого-гносеологічною ситуацією розвитку мовознавства, безпосередньо сприяє прирощенню нового наукового знання про мову, дієво беручи участь у формуванні оригінальних гіпотез і теорій, розкриваючи при цьому свої інтегративну й евристичну функції. Одне слово, науковий світогляд цілком правомірно є островом і наріжним каменем сучасного стилю наукового мислення філолога, виступає як важливий складник інтелектуального, загальнокультурного підґрунтя його діяльності та розвитку мовознавчої науки в цілому.
Разом з тим, сьогодні аж ніяк не можна відстоювати ортодоксальні погляди, винесення за рамки формули світосприймання, світорозуміння, світобачення й світовідтворення через найуніверсальнішу форму їх вираження - мову та всього ірраціонального. Зокрема, необхідно виважено оцінити актуальні модерністські тенденції у філософії Г.С.Сковороди й І.І.Огієнка[1].
Мова йде про "оптимістичні і еволюційні" погляди, у створенні яких широко використані факти мовнокультурного життєпису та які багатьма нашими сучасниками сприймаються такими, що найбільше відповідають гуманітаризації освіти і науки ХХІ століття.
Поглиблюючи змістовні характеристики гуманізації вищої філологічної освіти, виділяючи її філософсько-світоглядні аспекти, необхідно аргументовано переконувати педагогів у тому, що саме такі освітянські настанови повинні становити основу цілеспрямованості їхньої фахової діяльності з усвідомленим способом бачення, осмисленням та оцінкою дійсності. Важливо доказово подати принципову значущість філософсько-світоглядних передумов і категорій для визначення предмета й об'єкта досліджень, постановки та розв'язання конкретних і практичних задач, вибору методів дослідження й стратегії подальших висновків і узагальнень результатів пошуку. Зрештою педагоги мають осмислити, що тільки сплав істинно наукового світогляду і справжнього гуманізму може бути справжнім еталоном менталітету українця. Вони мають предметно усвідомити, що саме такі думки доводили своїми працями і діяльністю їхні попередники - видатні, всесвітньовідомі вчені В.Вернадський, А.Кримський, О.Потебня та їхні послідовники.
Сьогодні мова йде про реалізацію планетарної програми перетворення земної біосфери на ноосферу, сферу розуму. У цій програмі істотна роль адресується глобальній освіті як пріоритетному напряму сучасної європейської педагогіки, концепції якої зорієнтовані на виховання людини з гуманістичним мисленням[2].
За визначенням американського вченого Роберта Хенві, "глобальна освіта включає вивчення проблем та питань, які виходять за національні межі й взаємозв'язки систем - екологічної, культурної, економічної, політичної, технологічної. Глобальна освіта включає перспективні дії - погляд на речі через очі та думки інших - і це означає реалізацію того, що доки особистості та групи мають можливість бачити життя з різних точок зору, вони також будуть мати загальні потреби й бажання"[3].
Існуючі навчально-пізнавальні програми в галузі дидактики філологічної освіти потребують всебічного вдосконалення з огляду на національні засади й гуманізацію освіти, що визначено мовною стратегією в освіті. Глибоке усвідомлення кожним пекучої потреби стати направду мовнокультурною, грамотною людиною, певно, - найактуальніша проблема сучасності. Бо як людина мислить, так вона й чинить. Мова кардинально визначає систему життєвих вартостей і рівень духовно-моральної культури людини. А для побудови Української держави потрібні грамотні й патріотично налаштовані громадяни-гуманісти.
Система сучасної освіти має забезпечувати виховання людини демократичного світогляду і культури, яка з повагою ставиться до традицій народів і культур світу.
Отже, вища школа має бути орієнтованою на розв'язання головного завдання - виховання не просто спеціаліста високої для своєї галузі знань кваліфікації, а фахівця такого рівня професійної культури, коли вся його діяльність свідомо спрямовується набутими у ВНЗ методологічно ефективними філософсько-світоглядними настановами. Звідси й вимогливість до світоглядної та методолого-філософської "навантаженості" викладання мовознавчих дисциплін і постійний вихід у викладанні філософсько-гуманітарного знання на проблемні ситуації сучасної філології. Виробити свідомий інтерес педагога-філолога до філософсько-світоглядного обширу знань неможливо без аргументованої мовної стратегії вищої освіти на національних засадах.
З огляду на це, основними концептуальними положеннями в підготовці спеціалістів є опора на пріоритети загальнолюдських цінностей, необхідність виховання комунікативних навичок та умінь, формування планетарного мислення, розуміння та відчуття особистості як невід'ємної частини єдиного та взаємозалежного світу.
Дослідження цієї складної проблематики орієнтоване як на вивчення культурологічних взаємозв'язків, так і системи зв'язків між природою і суспільством.
Мова є надбанням суспільства. Вона живе лише в суспільстві. Мовна здатність людини пов'язує її з навколишнім світом. Саме завдяки культуротворчій мовній діяльності людини впорядковуються її ставлення до предметів і явищ, до себе та довкілля. Усі економічні, політичні зміни, що відбуваються в суспільстві, впливають на зміни, розвиток у мовній сфері, а отже, мають вплив на становлення та існування культурномовної особистості. І зворотний зв'язок - розвиток останньої залежить і від рівня та розвитку освіти. Саме вона повинна вплинути на загальне, суспільно-політичне, економічне та соціально-культурне становлення суспільства. Кожний член нашої держави на різних етапах навчання має змогу отримати мовну освіту й вивищити мовнокультурний рівень, який відповідає потребам і рівню розвитку держави. Сформувати національно-мовну особистість неможливо без оволодіння нею унормованих особливостей державної мови (наприклад, на фонетичному рівні - нормативної постановки наголосу, на лексичному рівні - використання в мовленні, власне, українських слів, на граматичному - користування під час мовлення складними граматичними та синтаксичними конструкціями).
Актуальність даної проблеми зумовлена й новітніми завданнями, технологіями, що випливають із своєрідності професійної діяльності. Серед компонентів практичного мовлення, на яких зосереджується увага, виділяються такі: володіння технікою мовлення, що, крім дихання, дикції, сили, чистоти й висоти голосу, передбачає й додержання орфоепічних норм; знання засобів логіко-емоційної виразності мовлення, що включає різновиди пауз, їх тривалість, логічний наголос, зміни тону й темпу мовлення; уміння спеціаліста в процесі підготовки до словесної дії орієнтуватися на особливості різних жанрів публічних виступів: доповідь, промову, лекцію, бесіду тощо. При цьому важливо враховувати специфіку суб'єктів спілкування і створення відповідної мовленнєвої духовної атмосфери.
Отже, мовні стратегії вищої освіти в Україні, що грунтуються на національних засадах, вимагають підготовки духовно-моральної особистості спеціаліста, котрий має володіти інтонаційно багатим, образним, різноманітним за граматичною структурою, бездоганним, всебічно унормованим мовленням із згармонізованими мовно-етичними й загальнокультурними знаннями, уміннями й навичками мовленнєвої самореалізації гуманістичного спрямування. При цьому в систему мовознавства, у самий процес наукової мовотворчості втілюються філософсько-світоглядні категорії, принципи, закони, виступаючи як своєрідний евристичний каркас усього наукового знання, його єдності та цілісності.
[1] Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. - К.: Абрис, 1991; Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди / За ред. О.Г.Дзеверина. - К.: Рад. школа, 1972.
[2] Global Education Charter, North-South Centre, Council of Europe, 1997. - Р. 5.
[3] Hanvey R.G. An attainable Global Perspective // Social Education. - September. - 1990. - Р. 317-318.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
