Данилова Г.С. (Київ)
ШКІЛЬНА АКМЕОЛОГІЧНА ОСВІТА
ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ САМОСВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Прогресивні вчені світу обґрунтовують причини страшних аварій та катастроф у природі, суспільстві в епоху глобалізації. І біосфера вже не справляється тепер з роллю гармонізатора. Як біосфера, так і ноосфера засмічується продуктами людської діяльності, а в результаті це негативно впливає на існування роду людського. Вважається, що вирішення глобальних проблем потребує в першу чергу зміни самої людини, її свідомості, моралі, духовної аури. Пропонована стаття розкриває форми, засоби, суть моделі акмеологічної школи у відповідному аспекті.
Сучасний мінливий світ, де поряд з нечуваними досягненнями в науці й техніці відбуваються страшні аварії та катастрофи, суттєво впливає на формування біосфери, суспільно-історичний розвиток людини. Причини цих негативних наслідків значною мірою криються в технократичних пріоритетах та в ідеології, яка базується на впевненості людини у своїй всемогутності, здатності здійснювати будь-які зміни в природі, суспільстві й у самій собі, втрачаючи при цьому духовні цінності. Важливо зрозуміти, що біосфера вже не справляється з роллю гармонізатора. Теж саме й у ноосфері, котра, як і біосфера, засмічується продуктами людської діяльності ("чорна культура", егоїстична влада, брехня масової інформації, консерватизм релігії). Ця діяльність на диво узгоджена, її виконавці єдині у своєму пориві жити за своїми законами всупереч Природі. Як наслідок, в омасованої людини, тотально "оповитої" споживацькими тенденціями, притупляються совість і почуття відповідальності за Природу і Життя як свого власного, так і нащадків на планеті Земля. Антигуманні цінності надміру заповнили всі канали культури і простір відношення людей. При цьому на перше місце можна поставити надмірність неістинного знання і хибну інформацію.
Це призводить до того, що прогресивні вчені мають досліджувати результати останнього стану класичної епохи. Підсилився інтерес учених світу до пріоритетів соціально-етичних чинників у вирішенні глобальних проблем людства і в необхідності зосередитися на питанні про зміну самої людини, її свідомості, моралі, освіти тощо. Така позиція знайшла виразне втілення у доповідях Римського клубу з філософії й антропології та, зокрема, у роботі голови наукового товариства Ауреліо Печчеї, а також у доповіді М. Месаровича і Е.Пестеля "Людство біля зворотного пункту". Людина, - пише А.Печчеї, - підкорила собі планету й тепер повинна навчитися керувати нею, збагнути непросте вміння бути лідером усього життя на Землі... Якщо ж вона стане жертвою своєї власної внутрішньої кризи й не упорається з високою роллю захисника й головного арбітра життя на планеті, що ж, тоді їй судилося стати свідком того, як різко скоротиться кількість їй подібних[1]. Вчені обґрунтовують, що минуле відчутно виявляє вплив на сучасність у кінці ХХ ст.: "Світ був уражений раком, і цей рак - сама людина" (А.Грегг)[2].
У різних країнах і регіонах світу провідним ученим, громадським діячам стало зрозуміло, що люди зможуть тільки тоді керувати світом, якщо вони навчаться спочатку керувати собою. Особливо гостро ця проблема виявилася для країн колишнього Радянського Союзу, оскільки тут виразно проявилося неповне використання творчого людського потенціалу. Адже в останні десятиліття минулого століття володарююча частина морально деградованого суспільства (в основному партійно-комсомольська верхівка) вела народ по шляху соціальної безперспективності, шляхом пошуку нового стилю життя, відповідного зразкам суспільства споживацького. І на арену української історії виступили "нові" українці. Та розрив між реальним світом та стратегією ціннісних орієнтацій у кожного з них різко збільшується.
Нові філософсько-антропогічні ідеї виникають у багатьох країнах. Серед цих ідей заслуговує на увагу розроблена професором А.І. Субетто концепція Тотальної некласичності майбутнього буття людини. Глобальна ідея цієї концепції є принцип у керуючої соціоприродної еволюції[3]. Цей принцип є керівною ідеєю в системі наших уявлень про онтогенетичний континуум людини, що втілює в собі соціоприродну еволюцію. Реалії сучасності змушують аналізувати, досліджувати і приймати відповідні рішення. Як вважають учені, вихід один: людина повинна взяти на себе роль гармонізатора у взаємодії зі світом і з самим собою як у біосферних, так і в ноосферних змінах. Революція некласичності утверджує, "людинорозмірність буття". Це означає: ціннісні критерії буття і наукового значення, тобто їх "людинорозмірність", їх смисл для людини стає поряд із критерієм самої людини. Вона стверджує такий спосіб майбутнього людства як "освіченого суспільства", у якому буде домінувати "примат духовного над матеріальним, кооперація, управління соціоприродною еволюцією (гармонією), випереджаючий розвиток якостей людини й якості суспільного інтелекту".
Як відомо, якість суспільного інтелекту є системною власністю первісного індивідуального розуму. Вихований на суспільному інтелекті в процесі навчання, індивідуальний інтелект призваний піднести людину до справжнього Homo Sapiens. Для всього людства актуальною стає "системна концепція людини" (Е.Ласло)[4], котра повертає людину у Всесвіт. На думку вченого, необхідна переорієнтація культурних цінностей відповідно до норм відповідального самоздійснення. Це означає підняття людини від сутності нижчого порядку (індивід, нижча особистість) до сутності вищого порядку (вища особистість, індивідуальність, універсум людської якості). Е.Ласло наголошує, що в природі особистості багато якостей, що дають змогу людині виділитися з натовпу, підкорити собі інших. Але сьогодні особистість в егоїстичному вияві своєї соціальної сутності в прагненні жити за рахунок інших є протилежністю тому, що необхідно для гармонійного розвитку людського суспільства. Отже, сучасні реалії потребують нового, більш удосконаленого типу людини, утвердженого торжества вищого розуму, пріоритету нематеріальних цінностей, що створюють більш гуманне суспільство.
Провідна місія тут належить системі освіти - соціальній галузі людської діяльності. Системоутворюючим фактором в освітніх системах виступають людина-вчитель і учень як суб'єкти освітнього процесу, їхня взаємодія. Сучасна педагогіка ще не сформувалася як цілісна система знань про розвиток підростаючої й дорослої людини в освітньому процесі. Вона зорієнтована переважно на посереднього учня, без урахування його індивідуальних відмінностей. Теперішній складний контингент учнів вимагає підготовки не стільки вчителя-предметника, скільки спеціаліста з розвитку дитини. Останнє неможливе без інтеграції знань з педагогіки і психології в нових концептуальних моделях навчання і виховання. Така модель освіти актуальна й перспективна, може бути розроблена на основі нової інтегративної філософсько-психолого-педагогічної галузі наукових знань - акмеологіі освіти на засадах українознавства.
Слово "акмеологія" походить від грецьких "акме" - вершина, гостре; і "логос" - слово; поняття, вчення; "...логія" в закінченні складних слів означає: вчення, наука. Сьогодні існує декілька визначень акмеології як науки. Наведемо визначення Н.В.Кузьміної: "Акмеологія - галузь наукового знання, комплекс наукових дисциплін, об'єктом вивчення якої є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах, у тому числі, в освіті, самостійній професійній діяльності, системі підвищення кваліфікації"[5].
Акмеологічний підхід до освіти, спрямований на самовдосконалення людини в освітньому середовищі, на її саморозвиток, на просування підростаючої і дорослої людини від однієї вершини до іншої, на досягнення "акме" у різних видах зрілості людини, в її творчості і здоров'ї, у розвитку всіх її життєвих сил. Акмеологічний підхід конкретизує ідеї гуманізації освіти і створює основу нової, сучасної ідеології виховання. Акмеологія виступає як фундаментальна наука, як теорія загальних закономірностей, досягнення вершин у людській життєдіяльності і розвитку цивілізації та інтегрує знання із багатьох наук про людину (культурології, психології, педагогіки, філософії, синергетики, генетики, валеології, фізіології).
Проблема якості освіти в умовах глобалізації світового суспільства може бути вирішена тільки тоді, коли освіта почне торкатися глибинних процесів розвитку людини, її менталітету, інтелекту й мислення. Освіта має забезпечити досягнення подвійної мети: розвиток розумових здібностей людини та морально-духовне виховання, що формує її духовний світ. Без цього не може бути інтелігентності, що пов'язується з поняттями "духовність", "совість", "мораль" і високого рівня інтелектуального розвитку людини та суспільства. "Навчання без виховання, - говорив О.І. Ільїн, - є справа брехлива та небезпечна. Вона створює частіше всього людей напівосвічених, сумнівних і зарозумілих, пихатих, суперечних, напористих та безсоромних кар'єристів; вона озброює протидуховні сили, вона розв'язує і заохочує в людині "вовка"[6]. Роль України в розвитку світової цивілізації значною мірою залежить від якості людини, які формуються в процесі освіти.
У шкільній акмеології об'єкт дослідження - підростаюча людина. Найбільш інтенсивний ріст людини проходить у шкільні роки, що супроводжується розвитком, якісними перетвореннями всіх сторін її життєдіяльності й індивідуальності. Школяра характеризують взаємозв'язок факторів росту і розвитку його як індивіда, особистості, індивідуальності, як суб'єкта життєдіяльності в цілому. Акмеологія шкільної освіти досліджує закономірність досягнення вершин розвитку школяра як суб'єкта освітньої діяльності, вершин, що створюють фундамент зрілої особистості й подальшого професіоналізму.
З позицій ідей саморозвитку як вищого рівня розвитку, предметом шкільної акмеології виступає саморозвиток суб'єктів педагогічного процесу (педагогів і учнів) засобами освітньої діяльності. Актуальність виникнення шкільної акмеології обумовлена самими умовами світової глобалізації, у сфері якої - входження в самостійне життя кожного суб'єкта, що потребує повноцінного його розвитку і соціалізації в сучасних умовах суспільства, забезпечення його успіху, віри в себе, мотивації активної життєдіяльності, саморозвитку уже в шкільні роки. Шкільна акмеологія призвана вирішувати такі завдання, як:
1) вивчення варіативних акмеформ у цілісному стійкому розвитку підростаючої людини в освітньому середовищі (зрілість, здоров`я, творчість, моральність, духовність, індивідуальність та ін.);
•2) дослідження залежності між рівнем досягнених результатів і способами вирішення завдань, що забезпечує результат індивідуального розвитку вчителя та учня;
3) моделювання педагогічних систем і стратегій досягнення вершин індивідуальної, групової і колективної навчально-пізнавальної діяльності учнів та професійної діяльності вчителів, їхньої творчості;
4) дослідження розвитку підростаючої людини на ступенях, що передують досягненню високого професіоналізму (мотиви вибору професії, формування професійної спрямованості, успіх допрофесійної підготовки)[7].
Гуманістична концепція освіти доповнюється культурологічною й акмеологічною концепціями освіти (Н.В.Кузьміна, Н.Є.Кузнєцова, В.М.Максимова, Ю.О.Гагін та ін.) У першій концепції основним методологічним поняттям є Людина як цілісність, у другій - Культура, у третій - Розвиток. Ці поняття виконують системоутворюючу роль, навколо яких проходить інтеграція знань, усі концепції спираються на системно-інтегративну методологію.
Розробляючи прикладну філософію як основу педагогіки, С.І.Гессен наголосив, що знань з філософії і педагогіки недостатньо, щоб дати теоретичне обґрунтування педагогічним нормам. Ці науки спрямовані на досягнення такої мети освіти, як самосвідомість людини. Мета життя людини та її освіти полягає в примноженні культурних цінностей. Тому основу педагогіки складає Культура, що включає три шари життя сучасної людини: освіченість (наука, мистецтво, моральність, релігія), громадянськість (право, державність), цивілізацію (господарство, техніка). Ці три шари життя, також служать самозбереженню людини, її боротьбі за існування. Освіта є не що інше, як культура індивіда, а культурні цінності - суть мети освіти. Кожній культурній цінності відповідає певний розділ філософії, а йому в формі прикладного знання відповідає особливий розділ педагогіки: логіці - теорія наукового навчання (дидактика), етиці - теорія художнього навчання, праву - правове навчання, релігії - конфесійне навчання і т.д.
Згідно з культурологічною концепцією освіти, до її змісту повинні бути включені всі компоненти культури, а мета освіти трактується як прилучення індивіда до культурних цінностей. Культурологічну концепцію ми розглядаємо як додаткову до основної - гуманістичної концепції, оскільки прилучення до культурних цінностей є лише засіб, механізм формування вищої цінності - Людини з її неповторною індивідуальністю. Отже, інтеграція виступає як принцип і тенденція розвитку сучасної науки та філософії, які відображаються в цілісних концепціях освіти (культурологічна, гуманістична, акмеологічна). Кожна концепція орієнтується на системно-інтегративній методології розвитку освіти навколо провідного системно-утворюючого стрижня - мети відповідної педагогічної системи. На практиці названі концепції не виступають у чистому виді, їх елементи переплітаються, не утворюючи єдиного цілого. Існують лише тенденції на різних рівнях функціонування освітніх систем. Останнє зумовлює розроблення акмеологічної концепції шкільної освіти, у якій найбільш повно віддзеркалювався б принцип інтеграції знань про розвиток людини в освітньому середовищі.
Необхідність розроблення акмеологічної концепції шкільної освіти обумовлена такими основними об'єктивними факторами:
1) станом бездуховності суспільства, втратою морально-духовних норм життя у всіх шарах суспільства, забуттям виховання молоді на принципах "не вбий", "не кради", які завжди визначали підвалини людського існування;
2) логікою розвитку науки педагогічної акмеології, її галузі - акмеології шкільної освіти, етапом апробації її провідних ідей на практиці[8].
Як відомо, школа є тим природним центром, де інтеграція знань про людину та її розвиток повинна досягнути свого апогею, тому що період шкільної життєдіяльності людини - це період найбільш інтенсивного її розвитку, фізичного, статевого дозрівання, розвитку всіх психічних функцій особистості й індивідуальності, становлення фундаменту майбутнього професіоналізму і вікової зрілості. Розвиток особистості й індивідуальності, цілісний розвиток людини, дорослої (вчитель) і підростаючої (учня), в умовах освітньої системи школи - це одна із стрижневих проблем людинознавства, що вимагає інтеграції знань і самостійного напряму в науці - шкільної акмеології в системі акмеологічних та педагогічних наук.
Шкільна акмеологія вивчає вершини розвитку суб'єктів педагогічного процесу в школі, об'єктивні і суб'єктивні фактори досягнення професіоналізму вчителя, досягнення вершин у навчанні і розвитку учнів, у діяльності педагогічного колективу. Для шкільної акмеології провідними є ті категорії й наукові поняття, які відображають якісні характеристики розвитку людини й освітніх систем: зрілість (шкільна, соціальна, професійна, особистісна, вікова), професіоналізм, цілісність, успіх, досягнення, висока мотивація досягнень, інтеграціюяпродуктивність (результативність) та ін.). Шкільна акмеологія в своїй ідеології й методології орієнтована на формування життєвої стратегії молодого покоління України як стратегії стійкого розвитку особистості в умовах нестабільного розвитку суспільства. Вершини професіоналізму педагога в акмеологічній школі повинні бути спрямовані на досягнення вершин у розвитку творчих здібностей учнів.
Розроблення концепції і моделі акмеологічної школи здійснюється в контексті загальної проблеми безпеки України, що реалізується в трьох напрямах: 1) оборона; 2) промисловість і економіка; 3) освіта. Висока якість освіти, включаючи загальну середню, - це кадри, особистості, таланти, це творчий та інтелектуальний потенціал суспільства. Відродження Української держави - це насамперед створення умов для вільного вияву духовних можливостей народу в цілому і кожного індивіда зокрема. І справжнє здобуття незалежності непідвладне вимірюванню часом, змінами в економіці, а головне - у свідомості людей, оскільки серйозні зрушення в матеріальній сфері неможливі без глибокого усвідомлення цієї істини. Тут і виникає проблема в національній системі освіти, що є природним явищем для кожної повнокровної нації. Тільки національні педагогічні кадри та національні пріоритети у всіх галузях знань зможуть формувати національно свідомих громадян і відкриють перспективи повноцінного розвитку Української держави.
Провідна місія тут покладається на педагогічні кадри різних категорій, і особливо вчителів, які викладають курс українознавства. Українознавство - це один із шляхів повернення народу його справжньої культури у повному обсязі, зміст якої повинен допомагати громадянам України усвідомити, хто ми є, ким були і ким маємо стати. Педагоги, як ніхто інший, мають бути обізнані з найсучаснішими поглядами на актуальні проблеми сьогодення і формувати такі державотворчі риси особистості, як любов до своєї Батьківщини, патріотизм, національна свідомість і гордість та національна ідейність. Це зумовлює модернізацію структури, вдосконалення технології навчання, підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Як відомо, позитивні зміни в системі освіти значною мірою залежать від рівня кваліфікації педагогічних кадрів. Дослідження дають підставу для висновку, що сприйняття відповідних нововведень у щоденній діяльності потребує від педагога внутрішнього психологічного стану готовності. Ефективних результатів у професійній діяльності може досягнути лише сильна особистість, яка "самоактуалізується", найбільш повно розкриває свої потенційні здібності. Самоактуалізуюча особа спроможна "вияснити самому власну свідомість", тобто пізнати й утвердити себе. Виховний вплив учителя залежить перш за все від сили його особистості, від образу його життя. Високого рівня кінцевої продукції вчитель може досягнути, коли він сам оволодів мистецтвом реалізації освітніх процесів (самоорганізації, пізнання, саморозвитку, самовиховання, самоактуалізації і т.д.), вдосконалюючи власний професіоналізм. Адже відомо, що самовдосконалення - це прояв діяльної активності самого індивіда. Самоактуалізуючі особистості завжди мають своє хобі, відповідно до якого вони прогнозують перспективи своєї діяльності. В результаті такі особистості через своє покликання впевнено дивляться у завтрашній день і не втратять себе чи свого "Я".
Враховуючи кардинальні зміни, що проходять у світовому просторі та пріоритетність акмеології, ми розробили акмеологічну модель педагога українознавства, у якій поєднано органічно чотири складових: 1. Компетентність (досконала). 2. Особиста орієнтація. 3. Морально-духовна культура. 4. Акмеологічна професійна позиція педагога[9]. Головна мета цієї моделі - розвиток особистості педагога, його концептуального "Я", розуміння соціокультурної й освітньої ситуації, усвідомлення себе, як особистості, а пізніше як спеціаліста, професіонала. Нагадаємо, що для всіх учителів у структурі професійної компетентності фундаментом є психолого-педагогічні знання, а спеціальні знання для вчителя українознавства базуються на курсі "Українознавство", де обґрунтовується українознавство як цілісна наукова система, що поєднує концентри: Україна - етнос, природа (екологія), мова, історія, нація, держава, культура, Україна у міжнародних відносинах, ментальність, доля, історична місія[10].
Основними ознаками акмеологічної школи є:
1) мета школи - цілісний розвиток людини (учня і вчителя) як умови її духовності й удосконалення; соціальна зрілість випускника, його готовність до самовизначення життєвого особистісного та професійного;
2) наявність у школі акмеологічного середовища на засадах українознавства, прагнення до успіху, творчості, до високих результатів діяльності, до досягнень кожним, коли престижно якісно вчитися і працювати, дотримуючись морально-правових норм взаємодії;
3) наявність акмеологічної концепції виховання, мета якого - формування життєвої стратегії стійкого розвитку особистості й індивідуальності в нестабільних умовах суспільства, а засіб - виховний процес, який вимагає вирішення життєвих проблем у ході взаємодії педагога й учня, учня й батька;
4) акмеологічна позиція вчителя як показник його професійної досконалості зрілості;
5) людинознавство як суть змісту загальної середньої освіти, її цілісність, інтегративність, системність, введення акмеологічної освітньої програми "Людина і Світ";
6) введення акмеологічних технологій, тобто технологій забезпечення успіху і високих досягнень кожного учня;
7) акмеологічне забезпечення педагогічного процесу - це здоровий спосіб життя вчителя й учня, системна діагностика, реалізація технологій акмеологічного супроводження учня ступенями навчання та етапи його включення в педагогічний процес (готовність до навчання, адаптація, акмеологічний аналіз, корекція і реабілітація, оцінка результатів);
8) акмеологічний рівень діяльності педагогічного колективу - його суттєва інтеграція, стабільність, здоровий морально-психологічний мікроклімат, співпраця та взаєморозуміння, продуктивність, акмеологічний рівень прийняття організаційно-управлінських рішень, виходячи з інтересів справи і людини та із прогнозу перспективи розвитку школи;
9) взаємодія з батьками учнів як суб'єктами педагогічного процесу, поетапне формування їхньої суб'єктивності;
10) акмеологічна школа - школа розвитку, творчості й успіху, школа життя і праці[11].
Акмеологічна школа створюється розумним керівником і творчим колективом однодумців: учителів, учнів, батьків. Керівником акмеологічної школи не може бути людина з консервативним мисленням і партійними методами керівництва, коли він вважає, що має право "виховувати" вчителів, не дозволяє кому-небудь бути розумнішим, не цінує професіоналів, застосовує тактику "розділяй і пануй", коли мотиви кар'єризму, збереження влади й особистої вигоди витісняють його людські якості. Директор акмеологічної школи має бути зразком моральності й духовності у своїй поведінці, у відношеннях з колегами, у сім'ї, у побуті.
Модель акмеологічної школи може бути представлена так (рис 1.).
Рис. 1 Модель акмеологічної школи.
Етапами розвитку школи як еталону акмеологічної повинні стати такі якісні перетворення:
1) створення в школі акмеологічного середовища на засадах українознавства, що забезпечує інтеграцію діяльності суб'єктів педагогічного процесу як установку на школу цілісного і стійкого розвитку, пріоритетом якого є моральні-духовні цінності, на творчість і духовна якість;
2) акмеологічний синтез якості педагога та його діяльності, забезпечення цілісності освітньої системи школи з точки зору акмеологічної позиції, суть шкільної освіти та кожного її компонента;
3) досягнення "акме" педагогічним колективом, його морально-духовної змістовної інтеграції й високої результативності педагогічної діяльності, саморозвиток всіх суб'єктів педагогічного процесу як умова стійкого розвитку всієї освітньої системи в соціокультурному середовищі.
Повернення школи обличчям до учня, до підростаючої людини поставив теоретико-методологічну проблему: у чому суть загальної середньої освіти та які фундаментальні основи інтеграції в базовій освіті, у структурі базових навчальних планів середньої школи, на яких компонентах базується цілісність змісту загальної освіти.
Багато років у радянській школі зміст освіти розглядався як сукупність знань, умінь і навичок (ЗУН), що становили собою основний результат навчання. Ми вважаємо, що в сучасній школі гуманістичної орієнтації самопізнання учнем самого себе як суб'єкта не тільки навчальної діяльності, а й і суб'єкта життєдіяльності в цілому, виступає системоутворюючим фактором, що забезпечує цілісність змісту і всієї освітньої системи.
Установка на пізнання учнем себе, свого місця в світі, у складній системі відношень зі світом, із кожним його компонентом повинна докорінно змінити позицію учня. Йому необхідно від немотивованого засвоєння готових знань про світ переходити до усвідомлення своїх освітніх потреб як життєво важливих цінностей, до аналізу своїх способів пізнання, до вибору пріоритетних освітніх галузей знань, до інтеграції знань як способу вирішення практичних завдань життя і навчання. При цьому повинна змінюватися й позиція вчителя, який на перший план висуває аналіз способів пізнавальної діяльності учня, вчить його вміння самоконтролю і самореалізації особистості, розкриває різноманітні зв'язки та види взаємодії людини зі світом у процесі його історичного й індивідуального розвитку. Індивідуальний досвід і емпіричні знання, переломлені через рефлексивну діяльність учня, доповнюють науково-теоретичну модель світу, складаючи цілісну його картину, цілісний характер змісту середньої освіти.
Створення нових інтегративних галузей знань, виходячи з ідеї людинознавства і системи відносин людини зі світом, - це велика наукознавча проблема, пов'язана з новою структурою наукового знання, яка в навчальному пізнанні може бути вирішена лише емпіричним шляхом. Поряд із науковим підходом до інтеграції освіти в школі може бути використаний науковий підхід, пов'язаний із вирішенням практичних завдань і проблем життя людини, її діяльності в навколишньому світі. Вирішення таких завдань та проблем завжди засновано на синтезі наукових, життєвих знань і умінь. Таким чином, загальна теоретико-методологічна модель цілісності змісту загальної середньої освіти може бути представлена як сукупність інтегрованих освітніх галузей, що віддзеркалюють систему відношень Людини зі Світом на різних рівнях її спілкування і взаємодії: на міжособистісному, суспільному, державному, світовому. Відповідна модель конкретизує розуміння суті загальної освіти як людинознавства і реалізує методологію цілісності змісту середньої освіти, в якості якої виступає вчення про людину.
Мета акмеологічної школи - цілісний і стійкий розвиток людини, підростаючої і дорослої, відродження національної самосвідомості народу на засадах оволодіння багатством культурно-історичної спадщини України та всього людства. Акмеологічна концепція шкільної освіти виходить із нових соціальних функцій школи, пов'язаних із забезпеченням стабільності розвитку суспільства і державної безпеки України.
У концепції шкільної освіти виділені чотири ступені:
1 - підготовчий (1-4 кл.) - зміст навчання будується шляхом первинної інтеграції „ Я і Ми";
2 - орієнтаційний (5-7 кл.) - проліцейська освіта, вибір освітнього маршруту, "Пошук себе";
3 - профільний (8-9 кл.) - ліцейські освітні програми підвищеного рівня, "Спроба себе";
4 - допрофесійний (10-11 кл.) - допрофесійна підготовка і професійна орієнтація, "Я і професія".
Кожний ступінь навчання повинен забезпечити свою вершину (акме) у розвитку школяра - ліцеїста, його визначену зрілість. Учитель акмеологічної школи - це педагог-дослідник, педагог-новатор, вільний від догм і стереотипів, який має високий рівень морального обов`язку й відповідальності за результати своєї діяльності перед дитиною, перед її батьками та перед суспільством в цілому.
В останній період найбільш актуальною життєвою і професійною проблемою стала проблема здоров`я людини та суспільства. Перед післядипломною освітою педагога виникло нове завдання: дати людині й спеціалісту необхідний і достатній обсяг знань, щоб він міг організувати здоровий спосіб життя (ЗСЖ), зберегти свою працездатність і забезпечити природну тривалість життя. Цією проблемою займається нова наука - валеологія, що, як і акмеологія, є інтегративною галуззю знань про людину. Завдання валеологічної освіти і виховання можуть бути реалізовані в руслі валеологічної педагогіки, що має подвійний за своєю природою предмет дослідження: саморозвиток, самовиховання, самовдосконалення людини в плані організації здорового способу життя і система валеологічної роботи в освітньому закладі, формування готовності до охорони свого здоров'я. Здоров'я виступає як цілісна акмеологічна категорія, категорія цілісного, акмеологічного розвитку людини, у тому числі, у ході навчання. Саморозвиток виступає як провідний механізм досягнення вершин у цілісному розвитку людини і в її діяльності, а здоров`я є інтегральним показником цілісного розвитку людини та умовою її успішної діяльності, фактором життєвого успіху.
Взаємозв'язок між способом життя і здоров'ям визначається у понятті здоровий спосіб життя. Здоровий спосіб життя поєднує все те, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних і побутових функцій в оптимальних для здоров`я умовах і визначає орієнтир діяльності особистості в напрямі формування, збереження та зміцнення як індивідуального, так і соціального здоров`я (С.В. Попов). Дуже важливо, починаючи з раннього віку, виховувати в дітей активне ставлення до свого власного здоров'я. Здоров'я - найвища цінність, яку людині подарувала Природа. За сучасними уявленнями до поняття ЗСЖ входять такі складові: 1) відмова від шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю і наркотиків); 2) раціональне харчування; 3) оптимальний руховий режим; 4) особиста гігієна; 5) загартування; 6) позитивні емоції. Існуюча система шкільної освіти не формує належної мотивації щодо здорового способу життя. Школа має сприяти вихованню в учнів звичок, а пізніше і потреб у здоровому способі життя, формуванню навичок прийняття самостійних рішень у питанні підтримки й зміцнення свого здоров'я.
Учителям необхідно оволодіти ідеями ЗСЖ і проводити пропаганду знань серед батьків. Мета освіти повинна бути тісно пов'язана з метою життя. Завдання будь-якої освіти - залучення людини до культурних цінностей науки, мистецтва, моральності, права, господарювання, перетворення природної людини в культурну. Навчання стає суттю життя, якщо воно керується самим учнем, реалізуючи внутрішню готовність до розвитку самостійності, самоутвердження, морального становлення.
„Акме" - вершина в розвитку людини - є як інтегральною формулою здоров`я. Цілісний розвиток підростаючої людини в системі освіти - це її психофізіологічний розвиток як індивіда, психосоціальний розвиток як особистості, морально-духовний розвиток мотивів, потреб особистості, саморозвиток і здоров`я людини. Ми розробили модель здоров'я особистості і модель валеологічного виховання випускника школи як здорової особистості на засадах акмеологічного підходу[12]. Їх зміст спрямований на мобілізацію внутрішніх резервів школяра, на вирішення поставленої мети щодо свідомого конструювання власного здорового способу життя.
Перші роки дослідження та впровадження в практику акмеологічного підходу на засадах українознавства проходять у Науково-методичних центрах, навчальних закладах столиці, що працюють під науковим керівництвом кафедр теорії і практики управління освітою, педагогіки Київського міського педагогічного університету імені Б.Д. Грінченка. Особливо ефективно й успішно проявляють себе окремі аспекти реалізації акмеологічного підходу на засадах українознавства в системі неперервної освіти в таких установах м. Києва: Солом'янський і Голосіївський Районні науково-методичні центри, гімназія „Ерудит", гімназія №136, гімназія №146, гімназія №59, СШ №15, СЗШ № 20, СЗШ № 226, СЗШ № 177, СЗШ № 195, СЗШ № 132, НСЗШ №18, СЗШ першого ступеня № 295, ДНЗ № 274, ДНЗ № 577.
Наслідки експериментів дають можливість зробити висновок, що на сьогоднішній день досягнуті результати педагогічних колективів підтверджують доцільність вибору шляху і визначають наш подальший рух на акмеологічні вершини, зок- рема, цілісний розвиток людини, підростаючої і дорослої, її морально-духовного потенціалу, відродження національної самосвідомості українського народу на основі культурно-історичної спадщини України та країн світового масштабу.
[1] Печчеи А. Человеческие качества. Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1985. - 312 с.
[2] Цит. за.: Гагин Ю.А. От личности к индивидуальности: акмеологическая парадигма. Монография. - СПб.: Из-во СПбАППО, 2003. - 312 с.
[3] Субетто А.И. Социогенетика: системогенетика, общественный интеллект, образовательная генетика и мировое развитие (интеграционный синтез). - М.: Исслед. центр проблем качества подготовки специалистов, 1994. - 168 с.
[4] Laszlo E. Le systemism. Vision nouvelle du monde. Pour une philosophie naturelle fondee sur les nouvelles tendances des sciences actuelles. - P., 1981.
[5] Кузьмина Н.В. Предмет акмеологии образования // Акмеологические проблемы подготовки преподавателей. Сбор. научных трудов. - М.; Шуя, 1998. - С. 5.
[6] Ильин А.И. О воспитании в грядущей России // Наши задачи. - М., 1992. - Т. 2 - С. 143.
[7] Максимова В.Н. Акмеология школьного образования. - СПб., 2000. - С. 20.
[8] Максимова В.Н. Акмеология школьного образования. - СПб., 2000. - С. 40.
[9] Данилова Г.С. Проблеми професіоналізму педагогів-українознавців у ХХІ столітті, шляхи їх вирішення // Зб. наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Міленіум, 2004. - Т. ІІ. - С. 188-195.
[10] Кононенко П.П. Українознавство: Навч. посібник. - К.: Заповіт, 1994.-320 с.; Українознавство в системі освіти міста Києва / За заг. ред. П.Кононенка, Б.Жебровського. - К.: Грант, 1998. - С. 105-109.
[11] Максимова В.Н. Акмеология школьного образования. - СПб., 2000. - С. 42.
[12] Данилова Г.С. Соціально-терапевтична функція освіти як чинник забезпечення здоров'я суспільства // Рідна шк. - 2004. - № 1. - С. 12-15.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
