Корчова Г.Л. (Київ)
ПРОБЛЕМА СТАТЕВОГО ВИХОВАННЯ
В СИСТЕМІ ФОРМУВАННЯ ЦІЛІСНОЇ ОСОБИ
ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ
У статті зроблена спроба проаналізувати проблему статевого виховання неповнолітніх та молоді в системі навчальної та виховної роботи сучасної загальноосвітньої школи. Значна увага приділяється аналізу даної проблеми в науковій літературі та стану її реалізації на державному й освітньому рівнях. Висувається новий підхід до стратегії й тактики статевого виховання і сексуальної просвіти в системі сучасної середньої освіти.
Проблема статевого виховання неповнолітніх та молоді в Україні набуває все більшої актуальності. Вона зумовлена рядом причин: зростає кількість захворювань, що передаються статевим шляхом, ВІЛ-інфекція, СНІД, не меншає кількість абортів серед неповнолітніх, поширюється дитяча проституція. Проблема ускладнюється й тим, що збільшується число дітей, які вживають алкоголь, наркотичні речовини, це негативно позначається не тільки на їхньому стані, а й на їхній моральності, призводить до правопорушень, вчинення зґвалтувань та інших злочинів.
Так, в Україні на 1 січня 2004 р. за даними засобів масової інформації нараховувалося близько 63 тисячі ВІЛ-інфікованих, серед яких і молодь до 20 років. Науково обґрунтовано й остаточно встановлено, що основний шлях передачі й поширення вірусу - статевий. Від 70 до 80% випадків зараження ВІЛ становить саме такий шлях.
Щороку в нашій державі народжується близько 400 тисяч дітей від матерів-одиначок віком від 15 до 19 років, а щороку понад 30 тисяч дівчат-підлітків, які не досягли 17 років, звільняються від небажаної вагітності.
За кількістю абортів Україна входить до числа найвідсталіших країн Європи. За оцінками фахівців, на дівчат, які входять у вікову групу від 15 до 19 років, припадає найбільша кількість кримінальних, самодовільних абортів і передчасних пологів. Серед жінок, госпіталізованих з ускладненнями після аборту, дівчата у віці від 18 років складають близько 30%[1].
Часто перші статеві акти відбуваються у стані сп`яніння та вживання наркотичних речовин, що призводить до скоєння правопорушень, дитячій проституції, злочинів (зґвалтувань).
Низьким рівнем сексуальної поінформованості та статевого виховання можна пояснити стрімке зростання венеричних захворювань серед неповнолітніх. Так, наприклад, за останні 5 років захворювання на сифіліс серед хлопців до 14 років збільшилося в Україні в 4 рази, а у віковій групі 15-17 - у 8 разів. Серед дівчат ці показники зросли в середньому в 5 разів[2].
Усе це можна пояснити, насамперед, невмінням молоді стежити за своїм сексуальним здоров'ям і поганою обізнаністю з питаннями сексуальної культури.
У зв'язку з цим актуальним у системі навчальної та виховної роботи загальноосвітньої школи, вищого навчального закладу залишається здійснення статевого виховання і сексуального просвітництва. Ці проблеми турбують сьогодні як науковців, так і суспільство в цілому.
На державному рівні прийнято ряд надзвичайно важливих програм, актів, постанов, указів, які законодавчо регламентують забезпечення здорових і безпечних умов життя для громадян, сприяють утвердженню норм здорового способу життя та сексуальній культурі: "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу", "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом", "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян", "Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя", "Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України" та інші.
Розроблені і реалізуються Національні програми ("Українська родина", "Репродуктивне здоров'я 2001-2005", "Діти України" на період до 2005 року, "Програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки", "Програма профілактики злочинності на 2001 - 2005 роки", "Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів 2003 - 2010 роки"), які розраховані на проведення профілактичної роботи серед неповнолітніх та молоді, їхніх батьків, а також професійної допомоги, що надається педагогічними колективами навчальних закладів.
Логічним продовженням поставлених завдань стала концепція превентивного виховання дітей та молоді, розроблена Академією педагогічних наук України, мета якої полягає в досягненні відповідальної поведінки, сформованості імунітету до негативних вчинків соціального оточення. Питання превентивності вже давно є пріоритетним у системі психолого-педагогічних, правових, медичних досліджень різних країн світу в рамках ЮНЕСКО.
Педагогічні аспекти проблеми формування сексуальної культури закладені в роботах вітчизняних педагогів: В.М.Оржеховської, Л.І.Габори, С.В.Кириленко, О.І.Пилипенка та ін. Психологічні аспекти даної проблеми розробляють Н.М. Апетик, Т.В. Говорун, Н.Ю. Максимова, О.В. Сечейко, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та ін. Соціальні й кримінологічні аспекти досліджують А.Й.Капська, М.П.Лукашевич, М.В.Туленков, О.М.Джужа, Н.В.Ківенко, І.І.Лановенко та ін. Медичні аспекти даної проблеми знайшли вираження у роботах О.Бабюка, О.Л.Гутнєва, Л.Д.Калюжної, О.Є.Федоренко та ін.
Тому на сучасному етапі формування мотивації у неповнолітніх та молоді до здорового способу життя взагалі та сексуальної культури зокрема - безумовно, складне педагогічне завдання, що потребує більш детального дослідження з приводу розуміння змісту цього поняття та розробки ефективних методів та способів формування, розвитку нових технологій виховання.
На проблемі статевого виховання й формуванні сексуальної культури неповнолітніх наголошували видатні українські педагоги ще на початку ХХ ст. Так, А.Макаренко вважав за необхідне проведення серйозних бесід (окремо з хлопцями і дівчатами) з питань статевої гігієни, а в старшому віці - з проблем небезпеки венеричних захворювань. На жаль, у 40-ві рр. минулого століття педагогічну діяльність і дослідження в галузі профілактики шкідливих звичок і формування здорового способу життя було призупинено, превентивна діяльність широко не розвивалася і в наступні роки.
У нашій державі тільки на початку 80-х років педагоги й психологи звернули увагу на статеве виховання неповнолітніх, оскільки примітивна інформація з проблем статі, оточення її таємницями сприяють посиленню сексуальних переживань і початку статевого життя, що призводить до статевих відхилень у поведінці дітей. Тому в 1983 р. в Україні було зроблено спробу ввести в загальноосвітніх школах навчальний курс "Етика і психологія сімейного життя", але через незабезпеченість педагогічними кадрами цей курс не було впроваджено в усіх школах.
Серед ефективних засобів статевого виховання наприкінці 80-х рр. можна назвати літературні сценарії серіалу "Відверто про таємне" (автори С.В. Кириленко, В.М. Оржеховська, Б.М. Савельєв), адресованого дітям, молоді, батькам, педагогічній громадськості; фільми "Хлопчик", "Важкий хлопчик", "СНІД - хвороба століть", роботу над якими ще не закінчено. Науковці Н.І.Бєлкіна, Т.В.Говорун, Т.С.Гурлєва, Є.І.Коваленко, В.В.Морозова, О.І.Пилипенко та ін. підготували й випустили в світ низку посібників та методичних рекомендацій. З-поміж них назвемо: "Родинно-сімейну енциклопедію", "Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини", "Коли дівчинка потребує допомоги", "Дівчинка-підліток: проблеми віку і профілактика важковиховуваності", "Вчителю про СНІД"[3].
Хоча кількість наукових публікацій щодо проблеми статевого виховання взагалі та формування сексуальної культури, зокрема, серед неповнолітніх і молоді й зросла за останні 10 років, проте проблема залишається актуальною.
На сучасному етапі на біологізаторських засадах статевого виховання (зведення його до певної суми гігієнічних знань) будує свою роботу чимало інституцій в Україні, які випускають буклети, брошури, пам'ятки для підлітків та юнацтва. Саме такий підхід характерний і для діючих статевоосвітніх програм у більшості сучасних загальноосвітніх закладів України. Так, на розгляд теми "Моє здоров'я" для учнів 8 класів відводиться 3 години, щоб розглянути питання статевих відносин, сексуальних збочень, шляхи розповсюдження ВІЛ-інфекції, СНІДу, способи і засоби профілактики[4]. І тільки в 10-11 класах "Програмою з основ медичних знань та цивільної оборони для дівчат 10-11 класів середньої загальноосвітньої школи..."[5] передбачено 16 годин для вивчення розділу "Основи вчення про загальний фізичний та статевий розвиток дівчаток та дівчат". Позитивною стороною такого підходу є просвітницька мета - підлітки дізнаються про анатомію та фізіологію функціонування статевих органів, особливості перебігу статевого акту, засоби попередження вагітності та венеричних захворювань тощо. Негативною - біологізація інтимних стосунків, їхня примітивізація, зведення багатої палітри сексуальних переживань до статевого акту.
На жаль, на недостатньо високому рівні поставлена організація системи валеологічної освіти й її складової статевого виховання в сучасних загальноосвітніх школах. В проекті Концепції неперервного валеологічного виховання та освіти в Україні і проекті Державного стандарту середньої освіти в Україні "Валеологія" значне місце займає статеве виховання учнів, що передбачає розгляд таких питань, як анатомо-фізіологічні, фізичні особливості розвитку юнака і дівчини, наслідки раннього статевого життя й абортів, наслідки зараження венеричними захворюваннями. У блоці знань "Психічне здоров'я" передбачено розгляд питань що стосуються гармонії статевих стосунків, відхилень у статевій поведінці та їх причин, проблеми сексуальних відносин у світлі права. Валеологічна освіта передбачає виконання виховних завдань згідно з Концепцією виховання у національній системі освіти в напрямі "психічної підготовки молоді до сімейного життя; прищеплення морально чистих, гуманних та доброзичливих взаємовідносин між юнаками і дівчатами, побудованих на взаємоповазі та відповідальності"[6]. Але на сучасному етапі в системі загальноосвітньої школи ці питання не знаходять свого розв'язання. Це пояснюється, насамперед, необізнаністю значної частини педагогів з формами і методами такої роботи, відсутністю методичних розробок для вчителів-предметників, класних керівників, шкільних психологів, батьків для вирішення питань профілактики статевих відхилень взагалі і формування сексуальної культури зокрема. Оскільки ефективність навчальної та виховної роботи з формування сексуальної культури насамперед залежить, на наш погляд, не тільки від особистих якостей педагога, його готовності до бесід з учнем, а водночас важливим є й підбір форм, методів роботи з учнями, підбір інформації, яка дійсно зацікавила б молодь, допомогла їм дістати відповіді саме на ті запитання, які їх найбільше хвилюють.
Тому на сучасному етапі поняття статевого виховання та сексуального просвітництва повинно включати такі критерії, як сформованість в учнів загальноосвітніх шкіл та молоді фізіологічної, психічної, етичної (морально-духовної) і соціальної культури.
Під сформованістю фізіологічної культури ми розуміємо знання статевих функцій організму в цілому та можливих ритмічних змін у статевому циклі дівчат та юнаків; прагнення до фізичної досконалості та розвиненості.
Критеріальними показниками фізіологічної культури можуть бути прагнення до фізичної розвиненості (догляд за власним тілом, особиста гігієна, загартованість, дотримання раціонального режиму дня, правильне харчування тощо); обізнаність зі статевими фізіологічними функціями людського організму; сформованість організму до статевого життя (відсутність хронічних та інфекційних захворювань, фізичних вад, здатність до запліднення); відмова від шкідливих звичок.
Важливим критерієм оцінки сформованості сексуальної культури неповнолітніх та молоді є психічна культура. Цей рівень дає змогу встановити рівень сформованості самоконтролю в емоційній сфері та сексуальній поведінці, наявність саморегуляції сексуального потягу й адекватної самооцінки. Даний критерій відбиває не тільки почуття та наміри дітей щодо цінностей сексуальної культури, а й реальні вчинки щодо їх розвитку та примноження.
Критеріальними показниками психічної культури можуть бути визначені відповідність статевого життя календарному віку, сформованість морально-психологічних якостей, наявність розуміння та саморегуляції сексуального потягу, вміння встановлювати контакти з особами протилежної статі та контролювати власні статеві потяги.
Сформованість сексуальної культури неповнолітніх та молоді визначається також рівнем етичної (морально-духовної) культури, що характеризується етичною освіченістю молоді, а також її зовнішніми проявами - етико-статевою поведінкою, станом морально-духовної культури та позитивно спрямованою комунікативністю неповнолітніх.
Критеріальними показниками тут є сформованість та пріоритетність загальнолюдських цінностей; наявність позитивного ідеалу; обізнаність з етичними аспектами статевого життя; позитивно спрямована комунікативність.
Сексуальна культура обов'язково включає соціальну культуру, що передбачає сформованість соціального розвитку особистості. Основна складова соціальної культури - соціально активна особистість, спроможна спрямувати свою діяльність на перетворення соціальних умов відповідно до назрілих потреб інтересів, цінностей та ідеалів у висуненні та реалізації соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, формуванні в собі необхідних соціальних якостей. Соціальна спрямованість сексуальної культури передбачає, що ця активність індивіда має бути значима для суспільства, відповідати моральному прогресу, утвердженню сексуальності як важливої соціальної особистої цінності.
Ця риса поглиблює соціальну роль людини, яка передбачає виконання функції громадянина, працівника, сім'янина. Міра відповідальності за кожну з цих ролей однаково важлива.
В єдності із соціальною активністю ми розглядаємо самовиховання, яке значно прискорює процес засвоєння елементів сексуальної культури, сприяє засвоєнню шлюбно-сімейних традицій, вірувань, цінностей, формує навички самовиховання, дає змогу сформувати позитивні якості особистості, досвід поведінки статей.
Критеріальними показниками є сформована громадянська відповідальність; відповідальне ставлення за долю іншої людини; самовиховання; сформованість особистості сім'янина.
Основна ідея такої системи - сексуально-культурне навчання і виховання, головні риси яких включають гуманне ставлення до вихованців, уміння бачити в них позитивне і проектувати все найкраще, створювати позитивно-емоційний фон, виховання кожної особистості індивідуально та в колективі, врахування індивідуальних якостей в організації міжособистісних стосунків у колективі.
Отже, на сучасному етапі головним у статевому вихованні неповнолітніх та молоді повинна бути концепція свідомого ставлення до сексуальності, яка базується на тому, що дорослі - вчителі, батьки, вихователі, шкільні психологи мають донести до дітей те, що сексуальність є втіленням людського прагнення до взаємодопомоги та прихильності. Звідси тактика сексуальної просвіти - сексуальність повинна висвітлюватися в контексті міжособистісних стосунків, сімейного життя та інтимності.
Сексуальність - це не тільки питання гігієни, здоров'я, безпеки. Насамперед - це відповідальність як особиста, так і громадянська[7].
Актуальність проблеми статевого виховання неповнолітніх та молоді, та формування у них сексуальної культури не викликає сумніву, але для цього потрібно здійснити величезну просвітницьку й організаційну роботу серед учнів у сучасних загальноосвітніх школах та серед молоді вищих навчальних закладів, використовуючи для цього весь науковий та педагогічний потенціал нашої країни.
[1] Говорун Т.В., Кікінежді О.М., Кізь О.Б. Твоє сексуальне та репродуктивне здоров'я. - Тернопіль, 2002. - С. 107.
[2] Державна доповідь. Про становище дітей в Україні (за підсумками 1998 року). - К., 1999. - С. 35-36.
[3] Кириленко С.В. Проблема формування культури здоров'я в історії теоретичної думки і в сучасній практиці // Педагогіка і психологія. - 2004. - № 1 - С. 51.
[4] Основи безпеки життєдіяльності 1-11 класи. - К., 2001. - С. 43.
[5] Програми з основ медичних знань та цивільної оборони для дівчат 10-11 класів середньої загальноосвітньої школи та 2-3 курсів спеціальних навчальних закладів. - К., 1993. - С. 20-22.
[6] Оржеховська В.М., Габора Л.І. Збереження репродуктивного здоров'я неповнолітніх. Навчально-методичний посібник. - К.: ТОВ "Хік", 2004. - С. 214-215.
[7] Говорун Т.В. Соціалізація статі та сексуальності. Монографія. - Тернопіль, 2001. - С. 47.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
