Чаус І.В. (Київ)
ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА
ЯК СКЛАДОВА ЦІЛІСНОЇ СИСТЕМИ
ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
У статті основою гуманістичного виховання студентської молоді розглядається екологічна культура, набути яку можна завдяки комплексному підходу до загальної системи освіти, серед якої комплексність, неперервність і універсальність навчально-виховного процесу, що складають сутність екологічної освіти. Конкретизація загальних положень і принципів природокористування мають закладатися в усіх формах навчальної роботи: лекціях, семінарських та індивідуальних заняттях, самостійній роботі студентів та їх виробничій практиці.
Сучасна учнівська молодь України вступає в життя в епоху не лише бурхливого розвитку науки й техніки, а й негативних наслідків науково-технічної революції та неконтрольованого зростання кількості населення нашої планети, що призводить до нарощування виробництва, до все більшого забруднення навколишнього середовища. Біосфера вже не спроможна самоочищатися, саморегулюватися, самовідновлюватися. Людство потребує як високого рівня економіки, так і високої екологічної свідомості та культури, а значить - нової філософії життя. Тобто настав час керуватися в нашій життєдіяльності правилами екологічного гуманізму.
Соціально справедливе суспільство повинне намагатися створювати всі необхідні умови для розвитку кожної особистості, забезпечити їй доступ до загальної освіти й культури. Соціальна селекція ще несумісна в нашій країні на сьогодні з сучасною організацією як навчально-виховного процесу, так і просвітництва взагалі. Не може бути справжнього гуманізму в світі без суттєвих гуманістичних основ. Педагоги різних рівнів освіти мають переорієнтуватися в диригентів навчально-виховного процесу, вміти передбачати втілення природних задатків тієї чи іншої особистості в загальний процес життєдіяльності.
При цьому на передній план висуваються екологічні цінності як комплекс засобів осягнення людиною навколишнього середовища, об'єктів, що його складають, та свого внутрішнього світу як регулятора у відносинах з довкіллям (природним і соціальним). Екологічні цінності розглядаються на фоні конструктивності вирішення глобальних проблем, які започатковують нові бачення їх вирішення, а також - загальнолюдські цінності, пріоритет яких відсовує всі прагматичні, тимчасові, егоїстичні інтереси. Сутність загальнолюдських цінностей полягає в апелюванні до духовності людини, до визнання її природовідповідності й значимості; у зорієнтованості кожної особистості на самоцінність, що залежить від системи екологічної освіти. Саме загальнолюдські цінності (гуманність, діяльність, знання, фізична сила тощо) допомагають глибше усвідомити зв'язок з природою, прогнозувати її розвиток у майбутньому, вийти за вузькі рамки ситуативних, прагматичних розрахунків, з різних боків розглянути й проаналізувати власну діяльність у світлі екологічних проблем. Спотворення людських цінностей, байдуже ставлення до інтересів окремої людини веде до зміни та руйнування навколишнього середовища.
На сьогодні в сучасному суспільстві раціоналізація життєдіяльних процесів відбувається на тлі глибокого і всебічного поширення духовних цінностей, а також використання наукових знань, на основі яких створюються інноваційні процеси за високими технологіями. У той же час необхідно зберегти повагу до цінностей традиційного природокористування, залучати молодь до засад гармонійного співжиття з природою, утверджувати екофільні світоглядні принципи, сприяти набуттю навичок, вмінь і звичок трансформувати природні екосистеми в бажаному напрямі без незворотних втрат для біосфери[1].
У Київському національному торговельно-економічному університеті екологічна освіта здійснюється в рамках Комплексної програми екологічної освіти і виховання (ЕОВ), оскільки у своїй практичній діяльності фахівець чи то комерсант, чи фінансист, менеджер повинні вміти орієнтуватися в змінах та рівновазі навколишнього середовища тих країн, регіонів, з теренів яких мають поступати різні за використанням товари, а особливо продукти та завчасно приймати оптимальні рішення не лише з точки зору економічної, а й екологічної. Саме ця програма передбачає систему знань про закономірності взаємозв'язків живих організмів із навколишнім середовищем і базується на ряді принципів та враховує життєво важливі аспекти одночасно практичної і природоохоронної діяльності.
Сутність Комплексної програми екологічної освіти і виховання зосереджена, передусім, на комплексності, неперервності й універсальності тих знань, що подаються або пропонуються під час навчально-виховного процесу. Кожний із цих принципів передбачає взаємопроникнення екологічних знань у всі види діяльності (профорієнтаційної, наукової, навчальної, громадської та виховної). Між іншим, виховна робота тільки тоді матиме суттєві результати, коли буде присутньою під час кожного з видів діяльності як невід'ємна її складова. Значення неперервності й універсальності полягає в реалізації ЕОВ протягом усього терміну навчання за всіма спеціальностями.
Якщо розглядати основні аспекти навчально-виховного процесу, то економічний і соціальний за будь-яких обставин завжди будуть спрямовані на виховний процес, що впливатиме безпосередньо на необхідність підвищення екологічної культури особистості і суспільства в цілому.
Основні положення програми спонукають до збільшення з року в рік кількості курсових проектів, основна тематика яких розкриває природоохоронні проблеми на теренах не лише України, а й сусідніх країн, всієї планети. Бо такі компоненти природи як повітря, води не мають меж і потребують уваги в кожній країні, щоб забезпечувати безпечну життєдіяльність усього людства. Ми сьогодні користуємося продуктами й іншими товарами з різних країн, а тому майбутній спеціаліст має бути компетентним з питання навколишнього середовища не однієї окремо взятої країни, а й країн, з якими співпрацює. Розробка комплексних екологічних програм під час роботи в студентських проблемних групах заохочує студентську молодь до участі в реалізації їх основних положень на окремих підприємствах, де вони проходять виробничу практику.
Набутий практичний досвід студенти закріплюють на семінарських заняттях, вносять пропозиції до зміни навчальної програми, разом з викладачем обговорюють свої розробки до проектів екологічних експертиз різних галузей народного господарства. За результатами такої діяльності збільшилася кількість студентів, бажаючих внести ті чи інші пропозиції щодо покращення окремих видів виробництва, про що вони доповідають на щорічних наукових студентських конференціях.
Така інтегральна програма екологічної освіти дає змогу одночасно досягти відповідних екологічних знань, коли комплекс умінь і навичок, отриманих у межах навчально-виховного процесу, включаючи виробничу практику, створює базу для поглиблення загальної екологічної освіти. Загальна екологічна освіта спрямована на виховання прийдешнього покоління та екологічну пропаганду серед широких верств населення. Набуття її передбачає формування екологічної свідомості, складовими якої є екологічні знання та сформована на їх основі екологічна культура. Сучасний екологічний цикл знань перебуває в стадії подальшого розвитку. Формуються нові екологічні дисципліни, особливо в сфері еколого-економічних наук, розвиваються такі соціоекологічні науки, як: екологічний ризик, екологічне право, екологічна етика, екологічний менеджмент і маркетинг, урбоекологія, екологічне страхування тощо. Продовжують вдосконалюватися напрями практичної екології, а саме: економіка природокористування, охорона навколишнього середовища, міжнародна екополітика. Система екологічних знань тісно пов'язана з суміжними дисциплінами: хімією, медициною, біологією, економікою, географією, геологією, правознавством, технічними науками.
Організація комплексної екологічної освіти розкриває важливі аспекти: економічний (необхідність набуття екологічних знань як підґрунтя оціночних навичок і рішень фахівців різних сфер діяльності); соціальний (визначення важливості екологічної свідомості в розв'язанні соціальних проблем, покращення якості життя як коштом забезпечення екологічно чистого середовища існування, так і реалізації екологічно чистих товарів широкого попиту); виховний (необхідність підвищення екологічної культури суспільства).
В Україні необхідність набуття екологічних знань проявилася в тому, що навчальний курс «Основи екології» згідно з рішенням Міністерства освіти і науки України є нормативною дисципліною для всіх вищих навчальних закладів України як базовий світоглядний загальноосвітній предмет. За цим курсом конкретизація загальних положень і принципів природокористування знайшла своє відображення в усіх формах навчально-виховної роботи: лекціях, семінарських та індивідуальних заняттях і самостійній роботі студентів.
Але крім виробничих, життєдіяльних процесів на компоненти навколишнього середовища значною мірою впливають непередбачені, але допустимі події, процеси у вигляді стихійних лих, катастроф, аварій тощо. У разі безпосереднього виникнення сукупності цих подій чи однієї з них, необхідно використовувати так званий страховий ризик, який набуває форми страхового випадку. До основних видів страхування екологічних ризиків слід віднести: страхування відповідальності підприємствами та установами, що є джерелом підвищеної екологічної небезпеки; майнове страхування (у разі заподіяння шкоди майну через екологічну аварію); особисте страхування життя та здоров'я громадян (страхування рівня життя громадян); страхування підприємницьких ризиків (страхування прямих ризиків та опосередкованих втрат прибутків). Процедура страхування екологічних ризиків здійснюється за умов: а) чіткого визначення рівня ризику; б) врахування розбіжностей розмірів страхового відшкодування залежно від виду забруднення та причин його виникнення; в) вилучення з обсягу відповідальності страхувачів нормативних забруднень; г) встановлення граничних розмірів відшкодувань.
Екологічні страхові ризики є головними об'єктами екологічного страхування. В Україні екологічне страхування починає розвиватись як багаторівнева система лише їй притаманними особливостями законодавства, що перебуває в стадії формування. Основою слугують конституційні норми, ряд законів та їх положень, законодавчих актів на рівні постанов кабінету Міністрів України, що застосовуються для реалізації права на екологічно безпечне довкілля та в разі порушення цього права - відшкодування збитків.
З цією метою необхідно розвивати напрям еколого-правової освіти. Цей напрям освітянської діяльності, як комплексна галузь міжнародного права, за допомогою еколого-правових норм регулює взаємовідносини в галузі природокористування. Метою еколого-правової освіти слугує ефективне використання, відтворення, охорона природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки та забезпечення якості довкілля. Еколого-правова освіта є складовою частиною екологічної освіти, спрямована на розвиток у молоді еколого-правового світогляду, закріплення спеціальних юридичних знань з метою вирішення конкретних питань щодо захисту екологічних прав людини, забезпечення правопорядку в процесі реалізації економічної політики держави. Ефективність впровадження еколого-правової освіти в Україні може бути досягнена шляхом докорінного поліпшення рівня опанування і викладання основ екологічного права в загальноосвітній школі з подальшим поглибленням спеціальної еколого-правової освіти у вищому навчальному закладі. Еколого-правові знання, що засвоюють учні загальноосвітніх шкіл, студенти юридичних факультетів, формуються на підставі кодифікації екологічного законодавства України, вдосконалення системи екологічного права. Набуття еколого-правової освіти, передбачає запровадження у навчальний процес комплексних еколого-правових дисциплін, відповідних спецкурсів, що допоможуть оволодіти навичками діяльності в правоохоронних органах, надання юридичної допомоги населенню через систему адвокатських фірм і консультацій, створення системи екологічного страхування та екологічного аудиту, здійснення правової роботи в управлінській, господарській, інноваційній та підприємницькій сферах. Майбутні фахівці-правовики зможуть брати участь у подальшому вдосконаленні екологічного законодавства.
Все перераховане вище спрямовує зусилля студентської молоді "...на формування певних структур та систем, використання потенцій існуючих природних об'єктів та процесів, акумуляцію та нарощення їхньої якості та кількості, що потребує відповідних умінь, засобів, технологій, знарядь, предметів тощо, тобто передбачає певну операціонально-субстанційну компоненту"[2]. Тому екологічну культуру ми розглядаємо як сукупність матеріальних та духовних цінностей суспільства для збереження природного середовища.
Екологічна культура поряд з екологічною освітою є складовою екологічної свідомості. Вона включає коло питань, пов'язаних з використанням людиною природи, її окремих компонентів та використання і перетворення їх у власних інтересах. Носієм екологічної культури є людина з її ставленням до довкілля. Сама екологічна культура є явищем історичним, змінним у процесі еволюції, а тому її можна розглядати з двох точок зору: по-перше, як сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, спрямованих на збереження рівноваги в системі «природа-людина», по-друге, як теоретичну сферу знань про місце людини та її роль у ноосфері Землі.
Важливу роль у розвитку екологічної культури відіграє комплексна програма екологічної освіти та виховання (ЕОВ), що впроваджується в багатьох вищих навчальних закладах України. ЕОВ - це система знань про закономірність взаємозв'язків живих організмів із навколишнім середовищем. Формування екологічної культури реалізується ЕОВ за принципами: комплексності (взаємопроникнення екологічних знань у всі види діяльності: наукової, виховної, громадської); неперервності (здійснення ЕОВ протягом всього терміну навчання); універсальності (реалізація ЕОВ за всіма спеціальностями). Вимоги та засади основ екологічної культури мають стати складовою світогляду і мірилом практичних дій кожної людини в сфері природокористування, досягнення сталого розвитку в усіх сферах людської діяльності без уповільнення поступу людської цивілізації. Екологічна культура посідає значне місце у досягненні гармонії відносин людини з довкіллям. Вона розглядається як спрямована діяльність людини (включаючи і наслідки такої діяльності), направлена на трансформацію природного світу (об'єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів. Людина розумна стає мірилом та умовою існування, а екологічна культура стає набутком для всієї біосфери.
І недарма такими питаннями займаються в усіх вищих навчальних закладах України, бо майбутнє її не лише за професіоналами, а й свідомо налаштованими громадянами, праця яких має стати чинником становлення процвітаючого українського суспільства. Екологічна свідомість лише тоді виявить належний вплив на всі способи життєдіяльності людини, коли вона заволодіє як розумовою, так і емоційною стороною її життя, якщо наукові досягнення будуть сприйматися як необхідність, як підґрунтя господарської діяльності, що, звичайно, змінить ставлення будь-кого як до природи, так і до окремих її об'єктів.
[1] Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.; Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: Навч. посіб. - К.: Заповіт, 1996. - 325 с.; Чаус І.В. та ін. Основи екології: Опорний конспект лекцій. - К.: КНТЕУ, 2003. - 173 с.
[2] Крисаченко В.С. Екологічна культура ... - С. 15-16.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
