Поп'юк І.І. (Київ)
ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
В СФЕРІ УКРАЇНСЬКОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ
У статті досліджуються проблеми формування особистості в сфері української мистецької освіти. Автор переконаний, що позитивне вирішення цих проблем позначається на творчих здібностях не лише окремої особистості, а й українського суспільства загалом.
Мабуть, немає такої країни, де б мистецтво не супроводжувало людину в її житті, відповідало її духовним та естетичним потребам, її ідеалу, меті. Кожен із нас щось привносить у світ: переосмислення всіх сторін життя суспільства; формування цілісної особистості; відповідальність за свої вчинки перед державою, народом, сім'єю. Рано чи пізно приходить усвідомлення, що ти - маленька краплина великого українського народу. І як народ наш утверджує себе, виборюючи своє місце серед інших народів, так і ми маємо вишукати в масиві мистецької освіти свою мову, форму, лінію, колір, погляд[1].
В освіті, мистецькій, зокрема на перший план виходить питання мети і сенсу формування особистості. Яким шляхом і на які цінності орієнтуватися в різні періоди життя, в епоху переходу від одних життєвих стандартів до інших? Такий підхід до пізнання мети має особливе значення для нашого народу, який виражає волю і прагнення для розбудови держави. Цей процес повинен спиратися на досвід попередників. А для цього необхідно знати всю правду про те, що сприяло досягненню успіхів, а що спричинялось невдачі, що було правильним, а що в історичному минулому - помилковим.
Проблематика української мистецької освіти вимагає розуміння складних історичних і соціальних умов її розвитку.
Початок ХХ століття був позначений зростанням визвольних тенденцій, посиленням суспільного руху на українських землях, що входили до складу Російської імперії та Австро-Угорщини. Національна і політична свідомість вийшла з української інтелігенції й поширилася на інші верстви населення, залучаючи їх до боротьби за свої економічні та культурні інтереси.
Ми повинні зрозуміти своєрідність історичної ситуації, коли саме мистецька культура стала тією сферою, у межах якої відбулося піднесення національної свідомості. Цей момент розвитку нових мистецьких течій свідчить, що художні процеси в Україні розвивалися паралельно з загальносвітовими.
Культурно-просвітницьку роботу серед населення проводили Харківське і Київське товариства писемності, Одеське слов'янське товариство, Львівська "Просвіта", Чернівецька "Руська бесіда", Наукове товариство імені Т.Г.Шевченка у Львові та Наддніпрянщині (1905 р.)[2].
Досягнення українського живопису спричинило до національного забарвлення творчості М.Жука (Одеса), В.Кричевського, М.Бойчука, М.Мурашка (Київ), І.Труша, О.Новаківського, О.Кульчицької (Львів), Е.Ерделі, О.Бокшая (Закарпаття), К.Костанді (Одеса), найважливішим досягненням стало заснування мистецьких шкіл, студій, інститутів, академій[3].
Художня освіта була передовим мистецьким явищем, що мало величезний вплив на світову культуру. Саме українські художники-авангардисти та монументалісти 20-30-х рр. ХХ століття започаткували новий період в історії образотворчого мистецтва (К.Малевич, В.Єрмолов, Д.Бурлюк, О.Богомазов), їх вплив на формування, розвиток мистецької освіти в Україні моє неоціненне значення.
Внаслідок ідеологічного протистояння у середовищі мистецьких кіл, партійним керівництвом країни була проведена перебудова мистецької освіти в Україні, в напрямі "...цільової функціональної орієнтації художньої школи на конкретні завдання життя (замість старої ідеалістичної школи, відірваної від потреб життя), "була проведена" підготовка робітників певної, чітко визначеної спеціальності"[4].
Оригінальним нововведенням, що набагато випередило педагогічні методики свого часу, стало запровадження загальних тестів на вступних іспитах. Запровадження новітніх педагогічних методик під керівництвом М.Бойчука, Ф.Кричевського, О.Новаківського, І.Ворони стало прикладом для інших навчальних закладів і набуло розголосу за межами України.
На початку 30-х років ХХ століття партійне керівництво Української РСР поставило перед суспільством питання про соціальну та класову належність мистецької освіти. Було розгорнуто широку пропагандистську кампанію за утвердження єдиного пролетарського мистецтва.
Найбільше комуністичні ідеологи боялися не єдиного мистецького методу формальних пошуків та нововведень у навчальному процесі, а того, що завдяки піднесенню в художній освіті виникли позитивні умови для розвитку національного мистецтва України. Така ситуація була небажана комуністичним ідеологам, бо молодь орієнтуючись у досягненнях науки і самостійно вирішуючи власні творчі проблеми, становила пряму загрозу для консервативної тоталітарної держави.
Аналізуючи історію вітчизняної художньої освіти 20-40-х років ХХ століття не можемо не відзначити, що реформування навчального процесу і структурні перебудови мистецької освіти мали важливе значення для подальшого розвитку українського образотворчого та ужиткового мистецтва.
Але кожне явище не може бути тільки поганим чи хорошим, залишений спадок містить багато позитивних речей, які, вочевидь, не гідні того, щоб їх позбутись. Це, по-перше, форм та засобів, котрими може оперувати культура та доступність інформації; по-друге, багатовекторність шляхів творчого пошуку; по-третє, можливість співіснування навіть у рамках одного проекту, різних видів мистецтва, об'єднаних однією ідеєю; по-четверте, можливість для митця обирати оптимальний тип поведінки.
Перебудова мистецької освіти - нагальна потреба сьогодення, тому необхідно якомога грунтовніше вивчати й запозичувати досвід минулих років.
Нові соціокультурні тенденції, зокрема пов'язані з глобальним поширенням мас-медіа, впливають на і характер художньої освіти, адже у сучасному інформаційному суспільстві естетичне ставлення школярів, студентів до світу формується під впливом засобів масової інформації.
Шкільна й вузівська освіта має охопити світоглядний зміст мистецтва - це доцільно охарактеризувати за допомогою понять: художня картина світу (сприйняття) і художня концепція людини. Художня картина світу є синтезом узагальнених чуттєвих образів, що відображають природні та соціальні явища в їх співвідношенні до людини як особистості. Художня концепція людини полягає в розкритті світоглядної проблематики через суб'єктивний внутрішній світ окремих особистостей, їх аналіз і систематизацію особистісного світосприйняття.
Художня спадщина, акумулюючи емоційно-етичний досвід поколінь, втілює і відтворює цілісне ставлення до світу народного мистецтва крізь призму етнонаціональної специфіки, у конкретній формі втілює складний історичний процес формування особистості людини[5].
Використовуючи надбання народного світогляду в сучасній виховній діяльності насамперед необхідно послідовно виділити важливі поняття, принципи світосприйняття народу, що дають можливість формувати особистість. Послідовно, систематично і цілеспрямовано, згідно з потребами сучасної художньо-образної мови мистецтва, формувати гуманістичні позиції учнів, студентів, тому що мистецька освіта є ефективним засобом виховання естетичної культури, патріотичних почуттів і громадської позиції особистості. Завдяки універсальності художньо образної мови в полікультурному просторі школярі, студенти мають змогу вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розвивати в такий спосіб власний духовний світ. Освіта набуває культурологічного спрямування, охоплюючи всі основні компоненти художньо-етичного досвіду особистості[6].
Вирішальним у створенні умов культуротворчого формування особистості стає освітнє середовище, що дає змогу всім учням, студентам забезпечити однакові можливості для розвитку й застосування їх потенційних здібностей, надає кожній дитині можливість реалізувати найголовнішу потребу особистості через активну художню діяльність і творче самовираження в мистецтві.
Зміни в розвитку мистецької освіти мають спиратися насамперед на культуру і мораль з її унікальними можливостями впливу на особистість. Основне призначення нового розуміння функцій і принципів мистецької освіти полягає в наступному:
•1. Забезпечення розвитку для розкриття творчих здібностей.
•2. Сприяння розвитку моральності й етичного ставлення та поваги до оточуючих, формування толерантності у взаємовідносинах з іншими людьми.
•3. Формування здатності особистості усвідомлювати власний розвиток як невід'ємну складову національної культури.
•4. Підвищення креативності, розвиток індивідуальних здібностей особистості засобами комплексного використання різних видів мистецтв (музика, кіно, театр).
•5. Засвоєння системи мистецьких знань, надбань культури, художньо-етичних понять і категорій.
Тому постає завдання формувати в системі освіти і поза нею людину не стереотипного, асоціативно-образного мислення, здатну успішно функціонувати в умовах постійних змін, приймати мінливість не як неприємну тимчасову особливість життя, а як сутнісну характеристику власної життєдіяльності. Йдеться, по суті, про особистість з інноваційним типом мислення, культури і поведінки.
Звідси виникає необхідність перебудови навчального процесу, що орієнтував би не тільки на творче засвоєння базових знань, а й на вироблення умінь, навичок і бажання самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, уміти використовувати отримані на практиці знання. Постає необхідність також організаційної перебудови освіти, створення необхідних ланок безперервної освіти впродовж життя (школа, коледж, ВНЗ, післядипломна освіта).
Пріоритетним має стати діалогова стратегія педагогічної взаємодії, забарвлена позитивними емоційно-естетичними переживаннями, вироблена художньою діяльністю, домінуванням успіху, насолоди на шляху до пізнання мистецтва. Під терміном "діалог" розуміємо не просто розмову, бесіду, а насамперед ланцюжок взаємозалежних вербальних і невербальних спілкувань між педагогом і учнем на основі партнерських стосунків між діячами культури, мистецтва, кіно; обміну особистими духовними цінностями (історичні та художні музеї, виставки, конкурси, драматичні та музичні театри тощо); музичні та художні школи, колективи народного, бального й сучасного танцю.
Глобалізаційні процеси суттєво розширюють сферу взаємодії, взаємозв'язків не тільки держав і народів, суб'єктів господарювання, а й окремих людей. Завдання кожної держави, що піклується про своє майбутнє сприяти, з одного боку, можливій взаємодії своїх громадян з навколишнім світом, а з іншого - сприяти формуванню моральної і громадянської позиції та патріотизму молодих людей, їх здатності залишатися самостійними і свідомими особистостями в різноманітному переплетенні зв'язків та впливів інформаційних потоків.
Це зумовлює особливу значущість формування самодостатньої особистості, індивідуальності, що стане в дорослому житті максимально самореалізовуватися, забезпечивши цим власне щасливе життя.
Вирішальною умовою реалізації концепції мистецької освіти є комплексне розв'язання питань щодо її забезпечення в таких напрямах:
•1. Нормативне забезпечення (необхідність розробки та прийняття "Закону про загальну художню освіту" ).
•2. Науково-методичне забезпечення (створення навчально-методичних комплексів - програм, підручників, енциклопедичних видань, методичних посібників).
•3. Кадрове забезпечення (модернізація вищої та післядипломної педагогічно-художньої освіти з урахуванням потреб поліхудожнього виховання особистості).
•4. Матеріально-технічне забезпечення, оскільки хронічний дефіцит коштів, сучасних дидактичних матеріалів, брак технічного обладнання для мистецької галузі освіти (аудіовізуальної апаратури, якісних касетних фотокінохрестоматій, відеоматеріалів, слайдів, дисків) в умовах інформаційно-технічного суспільства, відставання в забезпеченні вкрай негативно позначаються на освітніх результатах студентів, оскільки невпинно збільшується дистанція між ними і технічним розвитком, що існує в інформаційному просторі[7].
Розглядаючи сучасні шляхи вдосконалення системи мистецької освіти, а в широкому розумінні це поняття стосується не тільки вищої мистецької освіти, а й освіти взагалі, ми не можемо не торкатися питання входження України в Болонський процес[8].
Цьому будуть сприяти не тільки зусилля на державному рівні, а й активна позиція на міжнародній арені кожного з навчальних закладів (коледжу, університету, академії). Чим більше в позитивному плані їх буде представлено за кордоном як учасників різних проектів, програм, форумів, виставок, конференцій, тим краще це працюватиме на позитивний імідж нашої держави в цілому.
Таким чином, мистецька освіта і культура збирає концентрований досвід поколінь у формі, придатній для індивідуального використання, виховуючи у молоді прихильність до мистецтва, народних традицій у повсякденному житті, дає змогу реконструювати органічне світосприйняття, що склалося впродовж тисячоліть. Вільний розвиток особистості стимулює раціональне освоєння світу в рамках міфологічної свідомості згідно з законами космічної гармонії, що позитивно позначається на творчих здібностях не лише окремої особистості, а й суспільства загалом.
[1] Маричевський М. Образотворче мистецтво. - 2004. - № 4. - С. 44.
[2] Шевнюк О. Українська культура на зламі ХІХ - ХХ століття у структурі змісту культурологічної освіти студентів // Мистецтво і освіта. - 2001. - № 3. - С. 14.
[3] Міщенко І. Діяльність мистецьких об'єднань на теренах Буковини у 1895-1910-х роках (за матеріалами Державного архіву Чернівецької області) // Вісник Львівської Академії мистецтв. - Львів, 2000. - Вип. 11. - С. 60.
[4] Там само. - С. 23.
[5] Масол Л. Концепція загальної мистецької освіти // Мистецтво та освіта. - 2004. - № 1. - С. 2, 3.
[6] Гонтаровська Н. Концепція культурологічного розвитку особистості в НВК № 28 м.Дніпропетровськ // Мистецтво та освіта. - 2001. - № 3. - С. 37-39.
[7] Масол Л. Концепція загальної мистецької освіти // Мистецтво та освіта. - 2004. - С. 4.
[8] Кремень В. Розвиток педагогічної освіти України та її інтеграція в європейський освітній простір // Вища школа. - 2004. - 6-13 листопада. - С. 4, 5.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
