Борейко О.М. (Житомир)
ПРОСВІТНИЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ГРОМАДСЬКИХ ТОВАРИСТВ ВОЛИНІ
(др. пол. XIX - поч. XX ст.)
Стаття присвячена історико-педагогічному аналізу просвітницького руху на Волині ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. На основі архівних та опублікованих джерел, вивчення наукової літератури та статистичних даних вперше цілісно висвітлюється історичний шлях становлення і розвитку громадських товариств Волині у ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст.; розглянуто теоретичні і методичні питання історико-педагогічних аспектів культурної і просвітницько-педагогічної діяльності громадських товариств Волині у ІІ пол. ХІХ ст. та на поч. ХХ ст.
В умовах сучасного суспільства, коли багатонаціональна Україна стала на шлях демократичних перетворень, метою виховання молоді й чинником розвитку української державності є формування національної свідомості, успадкування підростаючими поколіннями соціального досвіду українського народу, що потребує вивчення маловідомих сторінок його історії, культури та освіти.
У зв'язку з цим в урядових (Закон України „Про освіту", Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті) та освітніх („Концепції виховання дітей та молоді у системі національної освіти") документах наголошується на необхідності дослідження історико-педагогічних проблем, пов'язаних з утвердженням національної системи освіти.
В опублікованих для масового користування матеріалах, що характеризують розвиток освіти Волині, лише частково висвітлювалася роль громадських товариств у культурницькій, просвітницькій і педагогічній діяльності серед поліетнічної спільноти цього краю.
Гострота проблеми пов'язана ще й з тим, що в межах досліджуваного історичного періоду як волинський регіональний соціум у цілому, так і окремі його етнічні спільноти ставили адекватні власним ментальним, національним особливостям вимоги щодо навчання, виховання дітей, молоді та дорослого населення. Тим самим виявлялися освітньо-виховні функції (соціалізуюча, природовідповідна, етновідповідна, культури міжетнічного спілкування тощо), що передбачали і взаємозумовлювали одна одну. Узагальнення цього досвіду та його теоретичний аналіз, у свою чергу, забезпечують відповідність умовам інтегрованого здійснення освітньо-базових функцій, що випливали з обставин і потреб життя конкретного етнічного соціуму (українського, польського, єврейського, російського, німецького тощо) та із запитів соціокультурного життя Волині.
Волинь була і залишається специфічним територіальним утворенням, де й до цього часу збереглися не лише дисперсні, а й компактні етноутворення національних меншин.
В останні роки з'явилося чимало наукових праць, у яких досліджуються окремі аспекти проблеми історії просвітництва, у тому числі й просвітницької діяльності громадських організацій окремих регіонів України. Серед них чільне місце посідають роботи Л.Березівської, Л.Вовк, Н.Гупана, Б.Євтуха, Н.Ничкало, Н.Побірченко, О.Сухомлинської, М.Ярмаченка. Зокрема, у докторській дисертації Н.Побірченко "Педагогічна і просвітницька діяльність українських громад у контексті суспільного руху Наддніпрянської України (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)" (2001), авторка визначила та обґрунтувала джерела, засади, час заснування Громад, розробила періодизацію становлення і розвитку їх діяльності. У кандидатській дисертації Л.Березівської "Освітньо-виховна діяльність київських просвітницьких товариств (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)" (1999), висвітлюється проблема освітньо-виховної діяльності київських просвітницьких громадських товариств.
Варто зазначити, що перші наукові розвідки стосовно розвитку освіти на Волині з'явилися вже в ІІ пол. ХІХ ст. Зокрема, М.Барсов, П.Батюшков, Н.Мукалов, К.Левицький, М.Теодорович висвітлювали регіональні аспекти розвитку освіти, діяльності духовенства, становлення навчальних закладів тощо.
Наукові дослідження сучасних українських вчених також подають значний обсяг інформації про загальний розвиток освіти на Волині, проте діяльність громадських товариств розглядається тут частково. Це праці таких авторів, як Т.Джаман („Розвиток освіти на Волині (ХVІІІ - ХІХ ст.)", 1999), Л.Єршова („Розвиток жіночої освіти на Волині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)", 2002), С.Кваша („Педагогічна система Луцької братської школи", 1997), С.Коляденко („Зміст та організація діяльності Кременецького ліцею як осередку освіти на Волині (1805-1933 рр."), 1998), В.Омельчук („Розвиток освіти на Волині (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)", 2001), Н.Рудницька („Становлення та розвиток шкільного краєзнавства на Волині (1917-1932 рр.)", 2000), Н.Сейко („Педагогічні та етносоціологічні засади розвитку польського шкільництва на Волині-Житомирщині у 1905-1938 рр.", 1999). Крім цього, досліджувана проблема знайшли відображення в науковому доробку Г.Бухала, В.Єршова, М.Костриці, О.Іващенко, М.Левківського, Л.Монастирецького, Г.Мокрицького, Ю.Поліщука, О.Пультера, Г.Черняхівського та ін.
Діяльність громадських товариств Волині частково висвітлена в дисертаційних дослідженнях істориків, таких як: О.Буравський („Поляки Волині у ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. Соціально-економічне становище та культурний розвиток", 2003), М.Костюк („Німецька колонізація на Волині (60-ті роки ХІХ ст. - 1914 р.)", 1998), Н.Рудницька („Становлення і розвиток системи освіти євреїв на Волині у ХІХ - на поч. ХХ ст.", 2002), О.Суліменко („Німці Волині (кінець ХVІІІ - поч. ХХ ст.)", 2002), Г.Шпиталенко („Соціально-економічне і духовне життя чехів Волині (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.)", 2003), І.Ярмошик („Волинь в історико-краєзнавчих дослідженнях ХІХ - ХХ століть", 1998).
У контексті досліджуваної проблеми можна означити три окремі аспекти. У теоретичному аспекті розглянуті дослідження доречно поділити на кілька груп: першу з них становлять роботи, автори яких, не розглядаючи спеціально питання розвитку просвітництва на Волині, висвітлюють його в загальноісторичному контексті (дослідження М.Костомарова, Ю.Марахова, І.Рибалка, О.Субтельного та інших); друга група авторів виділяє просвітництво в Україні та на Волині як специфічне етнокультурне явище або ж аналізує його в дискурсі розвитку етнонаціональних відносин (дослідження Д.Бовуа, О.Войналович, О.Гонтара, Т.Єременко, Л.Заштовта, М.Іванова, Г.Стронського та ін.); третю групу склали етносоціологічні дослідження авторів, які розглядають питання розвитку етносів у поліетнічних організмах (Ю.Бромлей, П.Еберхардт, Я.Липський та інших).
Історико-педагогічний аспект зумовлюється необхідністю формування об'єктивного уявлення про історичні шляхи розвитку регіональної педагогіки як складової вітчизняної педагогічної науки.
Педагогічний аспект даної проблеми полягає у виявленні специфіки навчально-виховного процесу в навчальних закладах Волині; дає можливість проаналізувати зміст, форми і методи навчання, які використовувалися в цих закладах громадськими організаціями в ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.; визначається необхідністю зіставлення загальнодержавного та регіонального компонентів освіти.
Зазначимо, що освітні традиції на території Волині нараховують вже кілька століть. Актуальність їх аналізу випливає з таких чинників: просвітництво на Волині здійснювалося в руслі загального історичного контексту людської цивілізації; історія діяльності громадських товариств на Волині є невід'ємною частиною, з одного боку, історії шкільництва української громади та етнонаціональних меншин у поліетнічних організмах, з іншого - складовою історії України; у ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. просвітницько-педагогічна діяльність громадських товариств Волині перебувала в стані пошуку прогресивних форм та методів впливу на загальний розвиток освіти дітей і дорослих краю; просвітницько-педагогічна діяльність громадських товариств на Волині ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. віддзеркалювала соціокультурні, економічні, міжетнічні особливості життя місцевого населення, поліетнічних меншин та їх відносини з імперською владою. Діяльність просвітницьких громад сприяла розвитку доброчинності на Волині не тільки в освіті, а й в інших сферах соціокультурного життя краю, що, у свою чергу, інтегрувало загальнокультурні та просвітницькі тенденції розвитку України.
Короткий аналіз зазначених вище наукових робіт засвідчує, що в більшості з них актуалізовано лише окремі чинники розвитку освіти на Волині.
Отже, ця проблема є недостатньо розробленою, оскільки вона не була предметом спеціального історико-педагогічного аналізу, а при її вивченні не використовувався системний підхід. Узагальнений розгляд просвітницько-педагогічної діяльності громадських товариств на Волині (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) досі був відсутній, що визначило потребу конкретизувати тему нашої статті.
Метою її є всебічне цілісне висвітлення основних напрямів, змісту, форм і методів просвітницької, організаційної, педагогічної й соціокультурної діяльності громадських товариств Волині (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.), а також виявлення суперечностей, провідних тенденцій та етапів їх розвитку.
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання: розкрити соціально-політичні й культурні умови становлення громадських товариств Волині та класифікувати їх типи; дослідити основні напрями та етапи розвитку громадських товариств Волинської губернії у ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст.: здійснити аналіз змісту навчально-виховного процесу, форм та методів діяльності представників товариств у навчальних закладах для дітей та дорослих; виявити напрями освітньої і просвітницько-культурницької діяльності представників церковних братств Волині; проаналізувати педагогічну й науково-методичну діяльність членів громадських товариств, представників релігійних кіл та окреслити їх роль у становленні, розвитку освіти і культури Волині; виявити основні суперечності й тенденції становлення громадських товариств Волині означеного періоду та охарактеризувати їх опікунську діяльність, а також визначити роль громадськості у створенні навчально-виховних закладів.
Наукова новизна та теоретичне значення нашого дослідження полягає в тому, що вперше цілісно висвітлено історичний шлях становлення і розвитку громадських товариств Волині у ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст., окреслено етапи становлення, часткової стагнації та розвитку громадських товариств Волині; здійснено класифікацію волинських товариств за основними функціями й напрямами організаційної, просвітницької і культурницької діяльності. Обґрунтовано й визначено основні напрями, зміст, форми й методи освітньо-виховної роботи в закладах для дітей та дорослих; охарактеризовано роль громадських товариств, церковних братств, приватних осіб у підвищенні культурно-освітнього рівня волинського населення; узагальнено педагогічні й методичні засади просвітницької, культурницької та організаційної діяльності громадських товариств Волині у ІІ пол. ХІХ - на поч. ХХ ст., узагальнено здобутки попередніх досліджень стосовно місця громадських товариств Волині в загальноукраїнському просвітницько-педагогічному русі ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.
Під громадськими товариствами ми розуміємо об'єднання як світських, так і релігійних діячів, котрі, згідно зі статутами цих об'єднань, проводили організаційну, просвітницьку й культурну діяльність, спрямовану на реалізацію завдань навчання й виховання дітей, молоді та дорослого населення. Досліджено, що загалом у зазначений період на Волині діяло від 35 до 156 громадських товариств. На основі аналізу діяльності цих товариств виявлено деякі суперечності: з одного боку, спостерігається негативне ставлення уряду до зародження на Волині просвітницького руху (українського, польського, єврейського, німецького, чеського), з іншого - простежується значна активність громад національних меншин та прагнення волинської інтелігенції продовжувати національну освітню справу.
Проаналізовані статути громадських товариств дали змогу нам виокремити такі їх типи: легітимні та нелегітимні. Легітимні товариства поділялися на публічно-правові, тобто товариства, які були органами місцевого самоуправління, частково наділеними державною владою (міські, земства), та приватно-правові - товариства, котрі утримувалися на кошти обмеженої кількості осіб.
Серед приватно-правових товариств чітко вирізнялися за характером діяльності такі види та підвиди:
1. Товариства, які сприяли розвитку духовного життя населення Волині: а) товариства, метою яких був розвиток морально-ціннісної сфери народу, переважно або цілком на релігійному ґрунті, зокрема Православне Палестинське товариство, церковні братства, товариства тверезості, опікування в'язнями; б) товариства, мета яких полягала у підвищенні розумового та естетичного рівнів розвитку народу, здобутті ним елементарної освіти, популяризації певних галузей знань та науки, це насамперед Житомирська комісія з влаштування народних читань, Волинське товариство грамотності, літературні, художні та мистецькі товариства.
2. Товариства, метою діяльності яких було поширення прикладних знань серед дітей, молоді та дорослого населення: товариство сприяння нижчій комерційній освіті, фотографічне товариство тощо.
3. Товариства, діяльність яких полягала в поширенні знань про користь розвитку фізичної культури народу та у влаштуванні спортивних змагань для широкого загалу, - наприклад, товариство гімнастів.
4. Товариства, які надавали матеріальну допомогу, благодійні товариства, Товариство опіки дітей тощо.
5. Регіональні відділення професійних учительських організацій, які сприяли розв'язанню правових, професійних, моральних та матеріальних проблем учительства, а також популяризації своєї професії, - Всеукраїнська спілка вчителів і діячів народної освіти, Всеукраїнська учительська спілка.
6. Наукові краєзнавчі товариства, які вивчали історію та пропагували етнокультурні традиції Волині, - Археологічне товариство, Товариство дослідників Волині.
На основі проведеного дослідження визначено такі етапи становлення та розвитку громадських товариств на Волині: а) етап становлення (1850 - 1863 рр.) характерний тим, що на Волині виникла значна мережа громадських товариств, метою котрих було забезпечення елементарної грамотності дітей, молоді й дорослого населення, а також їх соціалізація; б) етап часткової стагнації (1864 - 1874 рр.) вирізнявся тим, що в цей період суттєво звузилася мережа товариств і чимало з них набули напівтаємного й напівпідпільного характеру діяльності (і хоч російський уряд всіляко прагнув стримувати просвітництво на Волині, все ж волинська інтелігенція, громадівці, активісти продовжували національну освітню, культурницьку справу, незважаючи на перешкоди, а іноді працюючи навіть у підпіллі); в) етап розвитку (1875 - 1913 рр.), що відзначався не лише суттєвим збільшенням чисельності громадських товариств на Волині, але й якісною зміною характеру їх діяльності (вони значною мірою охоплювали зміст освітньо-виховного й соціально-культурницького життя дітей, молоді й дорослого населення).
З метою організації лекцій, читань товариства створювали відповідні комісії або комітети. У зв'язку з цим заслуговує на увагу діяльність Комісії народних читань, що організовувала різнопланові читання (релігійні, історичні, літературні, природничі). Для кращого засвоєння матеріалу слухачам демонстрували картинки „чарівного ліхтаря" (кодоскопа). Командири Курського та Рильського полків (м. Житомир) безкоштовно надавали полкові духові оркестри та співаків для цих читань.
Основними напрямами діяльності активних членів Попечительств про народну тверезість у повітах і волостях було відкриття вечірніх класів, недільних шкіл, проведення лекцій культурницько-просвітницького спрямування. Варто відзначити той факт, що навчальний процес у відкритих школах здійснювався за груповою методикою. Всі учні за рівнем знань розподілялися на три групи: неграмотні, малограмотні, грамотні. Учні кожної групи навчалися за окремою навчальною програмою.
Проаналізовані матеріали засвідчили, що Попечительствами про народну тверезість відкривалися бібліотеки-читальні, котрі діяли при „чайних" (число таких бібліотек у 1897 р. було 12, а вже у 1900 р. - 106). Серед форм культурницької діяльності на увагу заслуговує організація театральних вистав, влаштування співів народних хорів, народних гулянь, танцювальних вечорів та ін.
У кінці ХІХ ст. набули розвитку громадські організації релігійного характеру, що спрямували свою роботу на підвищення методичного рівня вчителів; удосконалення навчальних програм; збір пожертвувань і надання матеріальної допомоги сиротам і збіднілим; відкриття за власні кошти та за рахунок пожертв церковнопарафіяльних шкіл, короткотермінових курсів; здійснення значної культурно-просвітницької діяльності серед дітей та дорослих (організація читань, видання брошур, книжок, облаштування книжкових складів, пересувних бібліотек тощо.).
На основі вивчених архівних документів та інших джерел визначено такі напрями діяльності громадських організацій Волині: надання матеріальної допомоги дітям з бідних родин, сиротам; збір матеріальних коштів та відкриття курсів ліквідації неграмотності, елементарних шкіл, закладів для відпочинку дітей влітку, установ для перевиховання малолітніх засуджених; відкриття професійних курсів, шкіл та училищ і сприяння їх роботі; здійснення широкої культурницької діяльності (організація бібліотек, виставок, вечорів відпочинку, читань та ін.); підготовка навчально-методичної літератури, підручників, посібників для відповідних національних освітніх установ. Таким чином, історико-педагогічний аналіз діяльності громадських товариств дав можливість окреслити організаційне, освітнє, пропагандистське та культурно-розважальне спрямування їх діяльності.
Результати дослідження дають змогу виділити ряд пріоритетних напрямів наукової та методичної діяльності активістів громадських товариств (А.Готлобера, В.Кравченка, Х.Лернера, З.Слонимського, І.Успенського та ін.), а також доброчинників та меценатів, зокрема, М.Дуриліна, О.Терещенка, І.Хрякова, І.Шодуара, Ф.Штейнгеля та їхній такий внесок у реалізацію просвітницької місії громадських товариств Волині, як:
1. Розробка навчальних програм та посібників для церковнопарафіяльних шкіл, навчальних закладів Міністерства народної освіти, учительських семінарій тощо. Представниками громадських об'єднань підготовлено та видано цілий ряд змістовних посібників, які тривалий час використовувалися у школах Волині. Серед них варто назвати „Основи християнської етики" І.Успенського, „Граматику єврейської мови" А.Готлобера, „Душа і тіло" З.Слонимського та інші.
2. Розробка та впровадження в навчальний процес прогресивних форм та методів навчання. Так, І.Успенський (архієпископ Фадей) чималу увагу приділяв підвищенню професійної кваліфікації вчителів. Він розробив програму та посібник з „Основ християнської етики" для церковнопарафіяльних шкіл та навчальних закладів Міністерства народної освіти, у якій учителям та законовчителям рекомендовано використовувати у своїй діяльності не лише відомі методи навчання (зіставлення, аналогії, порівняння, бесіди-розмірковування), а й метод сугестивного впливу.
Викладач Житомирського рабинського училища А.Готлобер у „Граматиці єврейської мови", якою тривалий час користувалися в цьому навчальному закладі, пропонував при ознайомленні з поняттями та новими словами такі методи як порівняння, зіставлення, а також бесіду з постановкою запитань, що спонукають дітей до роздумів.
У посібнику „Душа і тіло" для учнів та вчителів інспектор та викладач зазначеного рабинського училища З.Слонимський рекомендував поєднувати античні засоби фізичного розвитку дітей (афінську систему фізичних вправ) із „самозануренням" у власні думки, спокійні душевні відчуття, тобто з тим, що сьогодні в педагогіці самовиховання називають аутотренінгом особистості.
Викладач Коростишівської учительської семінарії М.Кудрицький (засновник метеорологічної служби Волині) організовував агрометеорологічні спостереження майбутніх учителів. Результати цих спостережень надсилалися до Петербурга та до Миколаївської головної фізичної обсерваторії. Власні та учнівські дослідження він узагальнив у книзі „Клімат Коростишева", яку на Всесвітній виставці в Парижі було відзначено іменною бронзовою медаллю. Суттєво, що в цій праці, крім результатів наукового пошуку, розроблено прийоми порівняння різних метеорологічних факторів, цілісного складання їх характеристик, елементи короткого і довготривалого погодних прогнозів за народними прикметами і фактичними показниками, що могли використовуватися майбутніми вчителями у практичній професійно-педагогічній діяльності.
3. Підтримка та стимулювання педагогічної діяльності вчителів та дослідницької діяльності учнів. Так, за кошти поміщика М.Дуриліна у селі Денеші Житомирського повіту в 1898 р. було зведено будинок двокласної церковнопарафіяльної школи; поміщик Л.Родзевич у 1908 р. за власний рахунок спорудив будинок для церковнопарафіяльної школи у селі Усолуси; статський радник О.Терещенко протягом 90-х років XIX ст. надавав фінансову підтримку восьми школам Житомирського повіту.
Наприкінці XIX ст. досить популярними стали з'їзди вчителів для обміну досвідом роботи: всеросійські, губернські й повітові. Вчителям повітових з'їздів, котрі виявляли ґрунтовні педагогічні знання, пропонувалася посада старшого вчителя або завідувача двокласного училища. Нерідко проведення таких зібрань фінансували багаті поміщики. Зокрема, для проведення з'їзду вчителів церковнопарафіяльних шкіл Житомирського повіту в 1896 р. (село Дениші) місцевий поміщик М.Дурилін надав безкоштовне приміщення та забезпечив утримання його учасників.
З метою залучення учнівської молоді до наукової роботи П.Тутковський заснував у товаристві дослідників Волині премії (цінні книжки, посібники тощо) для відзначення найбільш активних гімназистів, котрі збирали колекції рослин Волині відповідно до запропонованої ним програми. Це починання сприяло окресленню наукових уподобань молодих дослідників-початківців, спонукав їх до копіткої систематичної праці. А. Готлобер був одним із організаторів своєрідного методичного центру, що надавав допомогу викладачам єврейських навчальних закладів.
4. Організація та проведення заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я дітей у літній період. Наприклад, з ініціативи І.Хрякова (директора Дитятьківської паперової фабрики) для дітей робітників при місцевому парафіяльному училищі Міністерства народної освіти були відкриті літні трудові загони догляду та збирання врожаю в училищному саду.
5. Культурницька діяльність (колекціонування творів мистецтва, відкриття музеїв, організація паркових зон тощо). Заслуговує на увагу діяльність барона Федора (Теодора) Штейнгеля-науковця, мецената, політика (посол УНР у Берліні), на кошти якого було відкрито музей старожитностей у селі Городок Рівненського повіту, а також школу й лікарню.
Серед найвідоміших і найбагатших меценатів та колекціонерів творів мистецтва вирізняється житомирська родина баронів де Шодуарів, які у своєму палаці (містечко Івниця Житомирського повіту Волинської губернії) розташували портретну галерею, цінну бібліотеку (яка нараховувала понад 30 тис. томів) та одну з найбільших у Європі нумізматичних колекцій.
Отже, аналіз навчально-методичної та культурницької діяльності громадських товариств Волині на основі вивчення архівних джерел, наукової та популярної літератури, періодичних видань засвідчує, що активістами громадських товариств на Волині здійснювалася значна наукова, методична та меценатська діяльність, спрямована на: а) вдосконалення та методичне забезпечення навчального процесу; б) підтримку та стимулювання науково-педагогічної діяльності вчителів та дослідницької діяльності учнів; в) оздоровлення дітей; г) колекціонування художніх творів; д) відкриття музеїв. Крім того, серед напрямів культурницької діяльності представників громадських товариств доречно відзначити доброчинну, а саме: забезпечення фінансування культурно-освітніх закладів для населення (проектування та закладення парку культури та відпочинку, створення картинної галереї, відкриття бібліотек, організація музею старожитностей Волині); надання фінансової допомоги зубожілим; фінансування будівництва й утримування церковнопарафіяльних та інших елементарних шкіл.
За проведеним дослідженням можна зробити такі висновки:
1. Головними умовами становлення громадських товариств Волині стало деяке послаблення політичного й соціального гніту з боку російського царату (відміна кріпосного права на початку 60-х рр. ХІХ ст. та пожвавлення соціально-культурницького життя як у метрополії, так і в національних окраїнах), а також пожвавлення соціокультурної діяльності значної частини передової інтелігенції цього краю і чималої групи представників громадських меншин. При цьому виявилась суперечність між діями царського уряду й активністю значної кількості національно свідомої інтелігенції Волині: з одного боку, прагнення імперського уряду зупинити становлення на Волині будь-якого (українського, польського, єврейського, німецького або чеського) просвітницького руху, а з іншого - діяльність волинської інтелігенції щодо розвитку національної освітньої справи, незважаючи на жодні перешкоди.
2. Громадські товариства Волині (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) ми розглядаємо як добровільні об'єднання національно свідомих, альтруїстично спрямованих світських і релігійних діячів, учених, викладачів, представників широкої громадськості, котрі здійснювали організаційну, просвітницьку, опікунську й культурницьку діяльність, спрямовану на реалізацію навчально-виховних цілей серед дітей, молоді та дорослого населення. Таку діяльність громадських товариств Волині варто кваліфікувати як просвітницько-культурницький рух, котрому були притаманні динамізм, певна системність та адекватність соціокультурним умовам життя регіону.
3. Громадські товариства Волині ми поділяємо на два основних типи: легітимні та нелегітимні. Легітимні, у свою чергу, поділяються на два підтипи: публічно-правові та приватно-правові.
Серед приватно-правових особливо вирізнялася діяльність таких видів громадських об'єднань: товариства, що сприяли розвитку духовного життя населення Волині; товариства, метою діяльності яких було поширення прикладних знань серед дітей, молоді та дорослого населення; товариства розвитку фізичної культури; доброчинні товариства; професійні вчительські організації, що сприяли розв'язанню правових, професійних, моральних та матеріальних проблем учительства, а також популяризації своєї професії; наукові краєзнавчі товариства, котрі займалися вивченням історії та пропагуванням традицій і культури різних національностей Волині.
4. Громадські товариства Волині та їх активісти опікувалися створенням та функціонуванням освітніх, виховних, виправних, оздоровчих і культурницьких закладів для дітей, підлітків та дорослого населення. Завдяки їх зусиллям на Волині були відкриті церковнопарафіяльні школи, елементарні школи при церквах та курси з навчання грамоти, а також було засновано широку мережу бібліотек, читалень, книжкових складів і закладів професійної освіти.
5. На основі проведеного дослідження нами виділено три основних етапи становлення та розвитку громадських товариств Волині: а) етап становлення (1850-1863 рр.), коли на Волині виникла значна мережа громадських товариств, котрі ставили за мету забезпечити елементарну грамотність населення, а також посилити його соціальну спроможність і підвищити рівень культури; б) етап часткової стагнації (1864-1874 рр.), у цей період суттєво звузилася мережа громадських товариств і чимало з них набули напівтаємного й напівпідпільного характеру діяльності; в) етап розвитку (1875-1913 рр.), у цей період суттєво збільшилася чисельність громадських товариств Волині та якісно змінився характер їх діяльності. Тим самим на цьому етапі вони значною мірою охоплювали широкий зміст освітньо-виховного й соціально-культурницького життя дітей, молоді й дорослого населення.
6. У досліджуваний період особливо чітко окреслювалася суперечність між потребами населення Волині в отриманні певного культурно-освітнього рівня та неспроможністю держави забезпечити організаційну й матеріальну підтримку розвитку культурно-освітніх закладів волинського краю в умовах його полікультурності.
7. До освітньо-культурницької діяльності на Волині, крім громадських товариств, долучалися церковні братства та церковні опікунства, котрі, як найбільш численні, займалися опікунською, освітньою, духовною, естетичною, виховною і культурницькою справою. У новостворених громадськими об'єднаннями і братствами церковнопарафіяльних, елементарних, недільних школах, на курсах ліквідації неграмотності та в культурних осередках реалізовувалися нові для того часу форми і методи навчання та виховання. Серед нових форм варто відзначити соціокультурні, виробничі і краєзнавчі екскурсії; обговорення і дискусії після перегляду спектаклів; організацію фотовиставок, книжкових ярмарок та ін. З-поміж новітніх тогочасних методів використовувалися: звуковий метод навчання грамоти, метод пояснювального читання, пропедевтичні бесіди, сугестивний метод навчально-виховного впливу, самонавіювання та ін.
8. Відкриття нових освітніх, виховних, оздоровчих і культурницьких закладів зумовлювалося доброчинницькою, меценатською діяльністю соціальносвідомої інтелігенції Волині, зокрема визначних її представників: родини баронів де Шодуарів, родини Терещенків, барона Ф.Штейнгеля та ін.
9. До провідних тенденцій становлення і розвитку просвітницько-педагогічної діяльності громадських товариств варто віднести такі:
а) на етапі становлення досить чітким було тяжіння до кількісного збільшення самих громадських товариств; натомість на етапі часткової стагнації відбулося згортання їх діяльності (у зв'язку із соціально-політичною ситуацією в Південно-Західному краї, пов'язаних з повстанням 1863 р. та відповідними діями царату), а також перехід деяких громадських об'єднань до таємної та підпільної діяльності;
б) на початку XX ст. у зв'язку з утвердженням певних соціальних свобод, зокрема для громадян Волині, виявилося тяжіння не лише до збільшення кількості громадських товариств, а й урізноманітнення форм і методів їх організаційної, навчально-виховної, просвітницької, наукової та культурницької діяльності;
в) через жорстку заборону української мови російським урядом (Валуєвський указ 1867 р.) жодне з 156 громадських товариств не мало змоги відкривати українські школи (чи курси) аж до 1905 р., лише з активізацією діяльності „Просвіти" (1907-1912) українську мову було запроваджено в Маріїнській гімназії (м. Житомир), а в чоловічих і жіночих прогімназійних класах надавалися відомості з вітчизнознавства, деяка інформація про життя і діяльність етнонаціальних меншин Волині.
Проведене дослідження не охоплює всіх напрямів діяльності громадських товариств щодо становлення освіти і культури на Волині (др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.). Подальшими напрямами наукових пошуків можуть бути порівняльно-зіставний аналіз традиційного українського народного виховання й виховання у польських, єврейських, німецьких, чеських і російських (старообрядницьких) національних меншинах. Виникає потреба у виявленні генези та еволюційних етапів розвитку духовної, професійної (зокрема й педагогічної) освіти на Волині та участі громадських товариств у цьому процесі.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
