Слюсаренко Н.В. (Херсон)
ПРОБЛЕМИ ТРУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ
МОЛОДІ В ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ
В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО
У статті проаналізовано ідеї видатного вітчизняного педагога Василя Олександровича Сухомлинського щодо необхідності цілеспрямованої підготовки молоді до трудової діяльності. Найважливішими чинниками процесу формування особистості педагог вважав змістовне трудове навчання учнів, пізнавальну працю, творчий характер роботи.
В умовах розбудови Української держави питання трудового навчання і виховання школярів є надзвичайно актуальними, бо економічний добробут країни та її майбутнє значною мірою залежать від ставлення молодого покоління до праці, готовності до трудової діяльності. Зазначене вимагає від науковців та педагогів-практиків пошуку найбільш ефективних шляхів розв'язання проблеми. Значну допомогу в цьому плані надає звернення до історії становлення трудового навчання і виховання підростаючого покоління в Україні.
Одними із перших до висвітлення даних питань звернулися відомі вчені К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін. Проблеми трудової підготовки молоді знайшли відображення в роботах наших сучасників, видатних науковців Р. Гуревича, М. Левківського, Г. Левченка, В. Мадзігона, Є. Павлютенкова, В. Сидоренка, Г. Терещука, Д. Тхоржевського, Б. Федоришина, М. Янцура та ін.
У дисертаційних дослідженнях А. Вихруща, С. Дем'янчука, О. Лихолат, О. Аніщенко, Л. Єршової та ін. наведено основні положення щодо історії становлення трудової підготовки молоді в Україні. Разом із тим окремого аналізу потребують погляди видатних вітчизняних педагогів на вирішення цієї проблеми.
У даній статті ми ставимо за мету проаналізувати творчу спадщину Василя Олександровича Сухомлинського і виявити в ній рекомендації щодо підготовки сучасної молоді до трудової діяльності.
Науковець вважав, що єдина політехнічна школа повинна готувати всіх учнів до праці. Він сформулював 12 принципів трудового навчання, серед яких, на нашу думку, найбільш цінними є такі:
розкриття, виявлення, розвиток індивідуальності в праці;
висока моральність праці, її суспільно корисна спрямованість;
раннє залучення до продуктивної праці;
різноманітність видів праці;
постійність, безперервність праці;
наявність рис продуктивної праці дорослих у дитячій праці;
творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук;
наступність змісту трудової діяльності, умінь і навичок та ін.
Принципи трудового навчання було покладено В. Сухомлинським в основу системи трудового виховання Павлиської школи. Педагог був переконаний, що праця - не стежка, устелена трояндами, що виховує вона лише остільки, оскільки вона нелегка, копітка. Учений наголошував на тому, що в будь-якій продуктивній фізичній праці є дві сторони:
•1) особистісна, у якій проявляються індивідуальні нахили, здібності, покликання, майстерність, а праця виступає як усвідомлена взаємодія людини з природою;
2) суспільна сторона (виготовлення матеріальних цінностей для суспільства)[1].
Вони пов'язані між собою, оскільки, з одного боку, людина знаходить певне задоволення в процесі роботи, а з іншого - виготовляє матеріальні цінності, необхідні як їй самій, так і суспільству в цілому.
Педагогічний колектив Павлиської школи вважав дуже важливими й уроки ручної праці в 1-4 класах, і роботи учнів 5-7 класів у майстерні та на навчально-дослідній ділянці, бо, як писав В. Сухомлинський: „На цих уроках учні освоюють уміння та навички, потрібні кожній людині в її повсякденному житті. Водночас ці уроки відіграють і велику виховну роль. Виконуючи найпростіші роботи з паперу, тканини, глини та пластиліну, дерева й металу, вирощуючи рослини в кутку живої природи і на навчально-дослідній ділянці, учень опановує початкові елементи трудової діяльності людини - елементарні вміння та навички, які є основою для складніших умінь та навичок, часто зовсім не схожих на ті, з якими учень має справу на уроках"[2].
Цілеспрямоване, змістовне трудове навчання учнів 1-7 класів мало позитивні наслідки. Наприклад, у роботі В. Сухомлинського „Підготовка учнів до трудової діяльності" (1957 р.) знаходимо такі рядки: „Окремі хлопчики протягом двох років дуже старанно ставились до роботи з тканиною. У 3 класі вони добре навчились наносити на тканину мітки або нескладні узори, вишивати по наміченому рисунку, користуючись найпростішими прийомами, штопати панчохи й шкарпетки. Навіть не вірилось, що всі ці види роботи з такою великою вправністю, акуратністю, властивою більше дівчаткам, можуть виконувати й хлопчики... Звичайно, вони не стали захоплюватись вишиванням та іншими подібними видами рукоділля. Окремі з них вже в 4 класі почали брати участь у роботі гуртка електротехніків та радіотехніків. І тут стало очевидним дуже цікаве явище: той, хто міг швидко й красиво штопати панчохи, дуже швидко навчився намотувати тоненький провідник на картонний циліндр при виготовленні важливої деталі детекторного радіоприймача - варіометра"[3].
Шитвом, вишиванням і в'язанням займались усі дівчатка, починаючи з 1 класу, ще задовго до того, як у школах України було введено навчальний предмет "Ручна праця". Як наслідок, всі учениці 5-7 класів уміли добре вишивати, а учениці 8-10 класів могли "вишити українську сорочку, пошити собі плаття"[4].
Цінним було те, що в процесі вишивання, в'язання дівчата навчилися знаходити естетичне задоволення. Так, Віра Д. і Любов Ш. не лише виявляли значний інтерес до вишивання та в'язання, а й брали участь в обласній виставці, де демонструвалися їхні вишивки[5]. Це, без сумніву, свідчить про високий рівень робіт, виконаних дівчатами. І це не дивно, бо, як уже зазначалося, учениці Павлиської школи з першого по десятий клас навчалися художньої вишивки.
Уже наприкінці першого року навчання кожна дівчина виконувала самостійну роботу: вишивала візерунок чи орнамент для своєї книжкової полиці. З кожним роком роботи були більш складними: у другому і третьому класах дівчата вишивали серветки, рушники; у четвертому і п'ятому класах вони вишивали сорочки та інші види одягу з допомогою старших учениць, а до завершення сьомого класу кожна дівчина вміла вишити сорочку. У 8-10 класах уміння й навички вдосконалювалися під час самостійної роботи - вишивання українських національних костюмів. Така копітка, творча праця позитивно впливала на процес формування моральних якостей у дівчат. Вони старанно виконували будь-яку роботу, намагалися бути акуратними[6].
Трудова діяльність у Павлиській школі була різноманітною. Учні „доглядали за двигунами, створювали спеціальні машини, які полегшували працю людини, доглядали за садом, допомагали дорослим будувати ферму, вирощувати пшеницю", „ліпили з глини в керамічній майстерні, виготовляли деталі на замовлення колгоспної майстерні, складали моделі з розмонтованих вузлів та деталей"[7].
Наголошуючи на важливості ідей В. Сухомлинського для підготовки сучасної молоді до праці слід зазначити, що він „обґрунтував систему трудового виховання школярів засобами матеріально-практичних цінностей, в яку ввійшли: психологічна підготовка до праці; закони дитячої праці; власне праця; технологія раціональної діяльності; шкільні трудові традиції; закономірності, принципи, методи та форми трудового виховання"[8]. Тобто педагог визначив наукові основи організації трудової діяльності учнів та здійснив їх апробацію на практиці у звичайній сільській школі, яка не була „дослідним майданчиком", а отже там не було створено ніяких особливих сприятливих умов для такої роботи.
Матеріальна база школи „створювалась не один рік зусиллями педагогів і учнів при постійній допомозі громадськості - особливо колгоспників і працівників МТС"[9]. Але головними „діючими особами" звісно були директор школи - організатор, генератор ідей, який вперше розробив „педагогічну технологію ідей „школи самореалізації особистості" та впровадив у практику діяльності школи"[10], а також школярі, бо „майже все обладнання створювалось силами учнів або з їх активною участю"[11].
В. Сухомлинський писав, що для самореалізації особистості при школі створені „навчально-дослідна ділянка, плодовий сад, шкілка, розсадник плодових і декоративних дерев, ягідник, пасіка, кролеферма, теплиця, робоча кімната для дослідної роботи з ботаніки, 3 електростанції різної потужності (на 15, 5 і 1 кіловат, одна з яких дає трифазний струм), добре обладнані фізичний, хімічний кабінети та кабінет машинознавства і електротехніки, деревообробна та слюсарна майстерні з відповідними інструментами. Обладнано також робочу кімнату для ручної праці учнів 1-4 класів та роботи технічних гуртків. Є окрема робоча кімната для гуртків юних електротехніків та радіотехніків, а також гуртка слюсарів-моделістів. Школа має трактор, автомашину, комбайн і різні сільськогосподарські машини"[12]. Слід нагадати, що все це було в сільській школі у 50-ті роки ХХ століття, а також те, що навіть сьогодні лише деякі школи України мають таку матеріально-технічну базу.
На початку 50-х років ХХ століття в школі здійснювалося й виробниче навчання. Значна частина учнів 8-10 класів, працюючи у виробничих групах „на основі цілковитої добровільності", опановувала масові виробничі спеціальності так чи інакше пов'язані з технікою (слюсар, токар, тракторист, комбайнер, шофер, рільник, тваринник, шовківник, овочівник, садівник). Розмаїття видів трудової діяльності надавало можливість ураховувати індивідуальні інтереси учнів, сили та можливості хлопців та дівчат. У 1950/1951 навч. році Павлиська школа підготувала „13 трактористів, 5 комбайнерів, 7 токарів, 4 слюсарів, 14 садівників та лісівників, 12 шовківників"[13].
Пізніше, коли Міністерством освіти УРСР виробниче навчання було введено до навчальних планів загальноосвітньої школи, учні за власним вибором отримували масові виробничі спеціальності на більш широкій політехнічній основі (тракторист-слюсар-електротехнік, комбайнер-слюсар-електротехнік, токар-слюсар, агротехнік по вирощуванню зернових і технічних культур, агротехнік-плодоовочівник, майстер тваринництва по вирощуванню великої рогатої худоби, свиней і овець)[14].
Опанувати цими професіями школярам було не важко, бо вони вже з першого класу займалися відповідною трудовою діяльністю. У 10-12 років „всі діти вміли обробляти земельні ділянки, готувати їх до посівів, заготовляти добрива, вносити їх у грунт. У 14-15 років усі хлопці і дівчата вміли користуватися механізмами від час збирання врожаю"[15]. Така організація трудової діяльності учнів відповідала поглядам В. Сухомлинського щодо якомога більшого наближення праці дітей до праці дорослих, і навіть перші кроки життя хлопців і дівчат були „трудовими в повному розумінні цього слова"[16].
Набуті знання, вміння та навички школярі застосовували під час літньої практики, завданням якої було - досягти високої продуктивності праці, а це, в свою чергу, вимагало творчого підходу до справи. Останній допомагав дітям досягати високих результатів. Наприклад, Князєва Р. під час практики на свинофермі влітку 1956 р. досягла такого середньодобового приросту ваги поросят, що значно перевищував досягнення кращих свинарок[17].
В.Сухомлинський був переконаний, що творчий характер сільськогосподарської праці можна пізнати тоді коли з дослідної ділянки буде зібрано врожай у 3, 5, 10 разів більший, ніж на інших ділянках, що її оточують. Він писав, що для цього достатньо мати невеликі ділянки, щоб робота на них не перевантажувала школярів, щоб у дітей був вільний час, який можна використовувати для інших видів пізнавальної праці (вишивання, в'язання - у дівчат; випилювання, конструювання, моделювання - у хлопців), для відпочинку, ігор[18].
Слід зазначити, що діти, на жаль, не завжди мали чіткі уявлення про майбутню професію, про перспективи подальшої трудової діяльності, можливості професійного зростання тощо. Тому дуже важливого значення набувала робота педагогів з роз'яснення особливостей тієї чи іншої професії. Наприклад, одна з учениць Павлиської школи, яка в 4-7 класах цікавилася рослинознавством, а в старших класах успішно оволоділа професією агротехніка-плодоовочівника, виявила сумніви щодо обраної професії. Вихователь допоміг їй подолати невпевненість у собі, повірити в своє майбутнє, визначив найближчі завдання та перспективи[19].
Пізнавальну працю видатний педагог називав етапом трудового виховання. Вона мала відповідати силам, можливостям, віковим особливостям, інтересам школярів. Дослідницька мета трудової діяльності, на думку В. Сухомлинського, повинна бути на першому місці до того часу, коли сили і здібності вихованців дадуть змогу поставити головною метою виготовлення матеріальних цінностей. Він застерігав, що матеріальна база на першому етапі трудового виховання повинна максимально наближати дослідницьку діяльність до умов справжнього виробництва, щоб перехід від пізнавальної до виробничої праці здійснювався поступово[20].
Багаторічні роздуми та спостереження за життям і трудовою діяльністю вихованців дали можливість В. Сухомлинському зробити висновок про те, що у юнаків і дівчат, "крім праці у майстерні, у полі чи на тваринницькій фермі" має бути ще й улюблена справа, що приносить їм естетичну та моральну насолоду, а для цього, як уже зазначалося, у них має бути вільний час[21]. Саме у цей вільний час у Павлиській школі кожному учню надавали можливість виконувати різноманітну роботу, обирати, помилятися, поступово знаходити справу, яка подобалась.
Дуже цікавими і повчальними були трудові традиції сільської школи, тісно пов'язані з народним календарем. Н. Ангелуца та І. Ткаченко у статті „В.О.Сухомлинський і сучасні проблеми трудової підготовки молоді" (1994 р.), підкреслюючи важливе виховне значення трудових традицій, відзначають: "Пов'язуючи з працею радість спілкування, піднесений настрій, педагоги Павлиської школи на чолі з Сухомлинським облагороджували душі своїх учнів, виховували працьовитість"[22].
Всебічному розвиткові особистості сприяли такі традиції, як виготовлення подарунків школі, наочних посібників, прикрашання класних кімнат і шкільного подвір'я, підготовка і проведення Тижня саду, Дня першого снопа, Свята першого хліба та ін.[23]
Особливо важливим, на нашу думку, була підготовка до свят. Наприклад, молодші школярі власними руками збирали пшеницю на своїх маленьких ділянках, молотили зерно, а учениці старших класів випікали хліб... Тут і копітка щоденна праця, і радість спілкування та взаємодопомоги, і святковий настрій, і бажання працювати, і любов до землі та хліба, і сенс життя. А звідси і працьовитість, і високий рівень сформованості в учнів моральних якостей, і піднесений настрій тощо.
Педагоги Павлиської школи й батьки учнів мали свою думку щодо особливостей організації трудової підготовки дівчат і хлопців, була прогресивною для того часу. Вони, зокрема, вважали, що „у 5-7 класах дівчаток доцільніше було б вчити не столярній і слюсарній справі, а шитву, вишиванню, в'язанню і взагалі рукоділлю. Якщо й треба давати дівчаткам деякі вміння та навички по обробці дерева й металу, то вони повинні мати особливий характер, більше наближатися до художньої творчості (наприклад, випилювання лобзиком). А для хлопчиків роботи по дереву доцільно було б ввести з 3 класу, а не з 4; досвід показує, що 9-10 річні діти з великим інтересом і захопленням випилюють лобзиком, конструюють з дерева моделі простих речей"[24].
Ще в 50-ті роки ХХ століття колектив сільської школи усвідомив, що підготовка дівчат і хлопців до трудової діяльності повинна здійснюватись по-різному, враховувати гендерні аспекти. У зв'язку з цим вважаємо за доцільне нагадати, що тільки на початку 60-х у школах України з'явився навчальний предмет „Домоведення", а в останні десятиріччя ХХ століття трудове навчання в школах України розділилося на технічну (для хлопців) та обслуговуючу (для дівчат) працю.
Павлиська школа отримала дозвіл місцевих органів народної освіти на перенесення уроків ручної праці в 3-4 класах для хлопчиків у майстерню, тобто надала їм можливість майструвати по-справжньому під керівництвом досвідченого інструктора столярної та слюсарної справи В. Тарана. Зазначене свідчить про небайдуже ставлення дорослих до трудової підготовки учнів, прагнення зробити її більш ефективною, створити оптимальні умови для здійснення цього процесу.
Таким чином, В. Сухомлинський не лише визначив наукові основи організації трудової діяльності учнів та обґрунтував систему трудового виховання, а й здійснив апробацію своїх ідей на практиці у звичайній сільській школі. Тому подальші дослідження науковців мають бути спрямовані на ґрунтовне вивчення досвіду Павлиської школи щодо трудової підготовки молоді, а також на пошук шляхів упровадження його в практику роботи сучасних загальноосвітніх навчальних закладів.
[1] Сухомлинський В.А. Воспитание коммунистического отношения к труду. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. - С. 195.
[2] Сухомлинський В.О. Підготовка учнів до трудової діяльності. - К.: Рад. школа, 1957. - С. 10.
[3] Там само. - С. 10-11.
[4] Сухомлинський В.О. Підготовка учнів до трудової діяльності. - К.: Рад. школа, 1957. - С. 12.
[5] Сухомлинський В.А. Воспитание коммунистического отношения к труду. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. - С. 238.
[6] Там само. - С. 209.
[7] Рацул А.Б. Основи трудового виховання школярів засобами матеріально-практичних цінностей у спадщині В.О.Сухомлинського // Педагогіка Василя Сухомлинського на зламі епох: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції та 5-их Всеукраїнських педагогічних читань "Василь Сухомлинський і сучасність". - К.; Кіровоград: Видавничий дім "Єлисавет", 1999. - С. 274.
[8] Там само. - С. 274.
[9] Сухомлинський В.О. Підготовка учнів до трудової діяльності. - К.: Рад. школа, 1957. - С. 12.
[10] Кузь В.Г. Школа В.Сухомлинського - школа самореалізації особистості // О.Сухомлинський і сучасні проблеми особистісно зорієнтованого виховання: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К.: Науковий світ, 2000. - С. 20.
[11] Там само. - С. 4.
[12] Сухомлинський В.О. Підготовка учнів до трудової діяльності. - К.: Рад. школа, 1957. - С. 3-4.
[13] Там само. - С. 16.
[14] Там само. - С. 17.
[15] Бондар В.І. Впровадження ідей В.О.Сухомлинського у практику трудового виховання учнів допоміжної школи // В.О.Сухомлинський і сучасність: Наук.-метод. зб. - К., 1994. - С. 119.
[16] Сухомлинський В.О. Праця і моральне виховання. - К.: Рад. школа, 1962. - С. 29.
[17] Сухомлинський В.О. Підготовка учнів до трудової діяльності. - К.: Рад. школа, 1957. - С. 20.
[18] Сухомлинський В.А. Воспитание коммунистического отношения к труду. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. - С. 228.
[19] Там само.
[20] Сухомлинський В.А. Воспитание коммунистического отношения к труду. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. - С. 197.
[21] Настасьєв Г.К., Пащенко Д.І. Невичерпане джерело: В.О.Сухомлинський про дитячу технічну творчість. - К.: Т-во "Знання" УРСР, 1988. - 48 с.
[22] Ангелуца Н.М., Ткаченко І.Г. В.О.Сухомлинський і сучасні проблеми трудової підготовки молоді // В.О.Сухомлинський і сучасність: Наук.-метод. зб. - К., 1994. - С. 118.
[23] Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 4. - С. 84-87.
[24] Сухомлинський В.О. Підготовка учнів до трудової діяльності. - К.: Рад. школа, 1957. - С. 12.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
