Груба Т.Л., Лещенко Г.П. (Рівне)
ІНТЕГРАТИВНИЙ ХАРАКТЕР
ШЛЯХІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕТНОКУЛЬТУРОЗНАВЧОГО
(СОЦІОКУЛЬТУРНОГО) КОМПОНЕНТА
НОВОГО ЗМІСТУ НАВЧАННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Стаття присвячена актуальній методичній проблемі - визначенні інтегративного характеру шляхів реалізації етнокультурознавчого (лінгвокраїнознавчого, соціально-культурного) компонента нового змісту навчання української мови. На основі аналізу нормативних документів, наукової літератури з'ясовується зміст та основні компоненти лінгвокраїнознавчої лінії, репрезентується модель її реалізації. Основна увага приділяється роботі з системою спеціально дібраних текстів народознавчого характеру, наводяться критерії відбору текстів, вимоги до побудови системи вправ та завдань до них, а також приклади завдань, що мають комплексний характер, дають можливість поєднати зовнішню і внутрішню інтеграцію.
У сучасних умовах розвитку української державності, відродження національної культури та освіти, одним з головних завдань, що входить у програму реформування змісту навчально-виховного процесу є національно-мовне виховання особистості.
Відповідно до мети та пріоритетів мовної освіти зміст навчання поділяється на чотири змістові лінії, серед яких велике значення має етнокультурознавча або соціокультурний компонент нового змісту навчання, який пропонує основні напрямки збагачення учнів здобутками національної культури, формування їхніх цілісних орієнтацій, особистісний розвиток.
Етнокультурознавчий компонент передбачає плекання в українських дітей гордості за свій народ та рідну українську мову, бажання вчитися, аби оволодівати її національними скарбами. Українознавчий аспект один із пріоритетних у перебудові освіти в Україні. Суть його зводиться до того, що саме рідна мова є засобом пізнання самого себе, як представника української нації, свого народу, його історії та культури. Реалізація цього аспекту у викладанні рідної мови, сприятиме формуванню національної свідомості, світогляду учнів, а це є одним із завдань предмета.
Отже, актуальність нашого дослідження зумовлена запитами суспільства на підвищення результативності навчання, формування національно-свідомої мовної особистості, мовленнєвих та комунікативних умінь на етнокультурознавчому матеріалі в учнів середніх та старших класів.
Таким чином, мета нашої наукової розвідки полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальному підтвердженні основних шляхів реалізації етнокультурознавчого підходу до вивчення мови.
На думку укладачів програм, підручників, авторів Концепції мовної освіти ДС, культурологічна змістова лінія сприятиме: становленню сучасного світоглядного уявлення про світобудову, природу, суспільство, людину; ознайомленню в концентрованій формі з основним культурним набутком рідного народу і людства в цілому; розвитку духовної сфери особистості, зокрема, вихованню патріотизму, моральних переконань, відчуття прекрасного; виконанню нетрадиційних форм роботи на уроці (урок-подорож, урок-пісня, урок-дидактична гра); урок-пісня, урок-дидактична гра); великим можливостям використання різного типу предметної інтеграції (українська мова - історія, українська мова - образотворче мистецтво, українська мова - народознавство, українська мова - музика).
Отже, підвищенню ефективності роботи над шляхами реалізації етнокультурознавчого компонента нового змісту навчання (формуванню світоглядного уявлення про світ, природу, суспільство, людину, ознайомленню з основним культурним набутком народу, розвитку особистості, вихованню патріотизму та моральних переконань) сприяє оптимальне поєднання різних методів та прийомів навчання й інтеграції навчання[1].
Методологічну основу дослідження склали: Державна національна програма „Освіта"; „Національна доктрина розвитку освіти"; Державний освітній стандарт з української мови; основні положення теорії пізнання; дидактичні та гуманістичні принципи освіти; ідеї сучасних концепцій навчання української мови і педагогічних технологій, розробки вітчизняних і зарубіжних педагогів, психологів і методистів із досліджуваної проблеми[2].
Новизна полягає в поєднанні системно-мовного підходу, на який орієнтовані чинні програми та підручники, комунікативно-діяльнісного, що є провідним у реалізації мети і нового змісту навчання; функціонально-стилістичного, що дає можливість показу функціонування мовних одиниць у мовленні, підходів до вивчення рідної мови в школах різних типів.
Теоретичні засади дослідження. Для дослідження проблеми реалізації етнокультурознавчого компонента на уроках української мови були вивчені праці та публікації, присвячені цьому аспекту: М.Голуб, Т.Коршун, Т.Левченко, Н.Смольської, В.Шелехової, М.Кучинської, Т.Гайдара, О.Глазової, Т.Донченко, В. Ужченко. Тематика використання праць опирається на дослідження методики інтегративного вивчення української мови, збагачення мовлення учнів етнокультурознавчою лексикою, побудови системи вправ, використання малих фольклорних жанрів на уроках української мови, удосконалення проведення навчальних переказів на текстах українознавчої тематики та ін.
Дослідженням шляхів реалізації етнокультурознавчого компонента нового змісту навчання займається багато науковців. У фахових часописах з'являються цікаві й глибокі публікації, присвячені окремим аспектам вирішення питання. Серед дослідників нового компонента навчання можна назвати М.Голуб, Т.Коршун, Т.Левченко, Н.Смовську, М.Кучинську, Т.Гайдар, Г.Лещенко, Т.Донченко та ін. Жодної монографії, де комплексно розглядалася досліджувана нами проблема, не існує.
Огляд критичної літератури спостереження за навчальним процесом та апробація власної методики довели, що основними шляхами реалізації етнокультурознавчого компонента нового змісту навчання можуть стати:
•1) добір текстів українознавчої тематики різних жанрів і стилів мовлення;
•2) використання спеціальної системи вправ з метою збагачення мовлення учнів українознавчою лексикою;
•3) використання усної народної творчості;
•4) застосування народознавчих матеріалів для проведення навчальних переказів, диктантів, уроків зв'язного мовлення;
•5) укладання тематичних словників етнокультурознавчої лексики;
•6) широке використання можливостей зовнішньої та внутрішньої інтеграції, проведення інтегрованих уроків.
Аналіз мети, змісту і структури культурологічного компонента, критеріїв його засвоєння засвідчує, що ядро змістової лінії становлять тексти українознавчої тематики, у тому числі усної народної творчості.
Вивчення літератури з проблеми використання фольклорних жанрів засвідчив, що їм притаманна ціла низка специфічних рис, які надзвичайно приваблюють учнів, а саме: невеликий за обсягами текст; доступність змісту; захоплюючий сюжет; використання художньо-зображувальних засобів мови; барвистість; виразність; ритмічність; легкість для запам'ятовування; легкість для використання та відтворення; максимальна наближеність до життєвого досвіду[3].
Одним з найважливіших напрямів реалізації етнокультурознавчого компонента є добір системи тематично об'єднаних текстів різних типів та стилів мовлення для розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності та створення системи завдань до них, що передбачає:
•1) добір словничків слів, виразів до цих текстів, що сприятимуть збагаченню мовлення учнів тематично згрупованою етнокультурознавчою лексикою, слугуватимуть опорою для побудови власних висловлювань;
•2) добір до текстів тематично об'єднаних прислів'їв, приказок, загадок, фразеологізмів, які можна використовувати для ілюстрації думок;
•3) побудова системи ситуативних завдань, що слугували б створенню власних монологічних висловлювань різних типів і жанрів мовлення;
•4) застосування у навчальному процесі елементів народних ігор;
•5) використання на уроках мови різного типу інтеграції: предметної, діяльнісної та тематичної;
•6) застосування нетрадиційних форм проведення уроків української мови.
Отже, система вправ і завдань до текстів народознавчої тематики повинна характеризуватися такими основними якостями:
•- різнобічністю, що дає змогу враховувати різні фактори її використання в навчальному процесі, цілеспрямовано формувати компоненти комунікативної та соціальної діяльності;
•- методичною визначеністю, що відображає особливості вивчення навчального матеріалу;
•- цілісністю, зорієнтованою на розвиток усіх компонентів навчання;
•- органічністю, вираженою в тому, що система вправ і завдань є складовою частиною системи роботи з розвитку зв'язного мовлення учнів[4].
Ефективним естетико-виховним засобом, що відповідає концептуальним засадам гуманістичної педагогіки і набуває особливої актуальності в умовах кризи навчання та виховання, девальвації суспільних цінностей у нашій країні є фольклор. Саме у фольклорі найяскравіше відображено й найкраще збережено традиційний виховний ідеал українського народу, втілено його у високохудожній, образній формі, доступній для сприймання і розуміння навіть найменшими слухачами.
У новому Державному стандарті базової і повної середньої освіти (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2004 р. № 24) визначено основний зміст соціокультурної змістової лінії. Вона містить відомості про особливості національної культури, звичаї, традиції, свята; визначних діячів, суспільно-політичні події, державну символіку; побут населення міст, сіл, культурно-архітектурні пам'ятки, музеї, театри тощо. Найбільш відомі фольклорні твори рідного народу і лексеми, фразеологізми, афоризми як відображення народного досвіду, особливостей національного характеру, їхній етнокультурний колорит[5].
Внаслідок реалізації цієї змістової лінії учні отримують знання особливостей національної культури; уміння використовувати ці знання та знання, набуті під час вивчення інших предметів у власному мовленні, пояснювати значення слів, найуживаніших усталених виразів, помічати й пояснювати слова й вирази, читати напам'ять найвизначніші народнопоетичні твори, які відбивають особливості матеріальної й духовної культури народу, його світобачення; дотримуватися правил мовленнєвої поведінки відповідно до загальнолюдських норм та національної специфіки культури.
Отже, аналіз нормативних документів та фахової літератури дав нам можливість побудувати таблицю „Шляхи реалізації етнокультурознавчого компонента нового змісту навчання української мови", що відображає сучасні тенденції інтеграції у сфері викладання української мови як рідної і як державної (зовнішньопредметної: мова-література - історія-образотворче мистецтво та інші предмети гуманітарного циклу; внутрішньопредметну, що охоплює різні мовні рівні та сприяє збагаченню словникового запасу етнокультурознавчою лексикою, удосконаленню граматичного ладу мовлення, розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності).
Пропонована таблиця дає уявлення про інтегративний характер основних шляхів реалізації цього важливого компонента нового змісту навчання.
Шляхи реалізації етнокультурознавчого компонента
нового змісту навчання української мови
[Рисунок]
Основними критеріями відбору текстів для використання їх на уроках мови є:
Країнознавчий (соціальної і хронологічної гомогенності, соціологічної компетентності, культурної репрезентативності), тобто наповненість тексту відомостями про злободенні проблеми екології природи і людини, тематична і жанрова їх різноманітність, достовірність інформації.
Лінгвістичний або мовний (соціально-групової репрезентативності, стилістичної гетерогенності, хронологічної гомогенності) . Дібрані тексти мають давати повне уявлення про основні функціональні стилі сучасної української мови, кожен текст характеризуватись основними стильовими ознаками - наукового, художнього, публіцистичного стилю. Крім того, текст має бути насиченим комунікативно-значущою лексикою відповідної тематичної групи для збагачення словникового запасу дітей, мовними явищами, які вивчаються на уроці, для лінгвістичного аналізу.
Едукаційний (виховний). Найкращі зразки художніх творів не можуть не зворушити дитячого серця своїми чистими помислами, любов'ю до всього живого, почуттям милосердя, докором людям за їхню жорстокість і бездуховність. Використання дидактичних текстів екологічного спрямування допоможе учням усвідомити себе часточкою природи, часточкою Всесвіту.
Комунікативний (можливість формування комунікативних умінь на базі дібраних текстів). Добір "предметних" текстів, зміст яких базується на ситуаціях, що входять до предметно-тематичних галузей з відносно чітко окресленими межами - науково-технічні й художні тексти, казки, легенди, публіцистичні замітки тощо. Текст має, з одного боку, легко сприйматись зорово або на слух (читання, аудіювання) для формування вмінь у рецептивних видах мовленнєвої діяльності. З іншого боку, дібраний текст повинен легко переказуватись, стимулювати дітей до складання діалогів і монологічних висловлювань на базі цього тексту (продуктивні види мовленнєвої діяльності: говоріння і письмо). Тексти мають бути проблемного характеру, щоб учні вчилися мислити, аргументовано доводити свою точку зору.
Доступність тексту для певного віку. Як відомо, занадто складні тексти можуть викликати розчарування учнів, позбавити їх віри в успіх. З іншого боку, занадто легкі тексти також небажані, оскільки відсутність моменту переборення труднощів негативно відображається на зацікавленості учнів видами діяльності з текстом, втрачає розвивальну функцію у самому процесі навчання мови.
Зазначені вимоги до текстів дають змогу зробити процес навчання рідної мови дійсно результативним.
Результати дослідного навчання засвідчують ефективність запропонованої методики, що передбачає роботу на основі системи текстів народознавчої тематики, одночасне формування лінгвістичних, мовленнєвих, комунікативних умінь, удосконалення усіх видів мовленнєвої діяльності і як кінцеву мету - формування національно свідомої мовної особистості. Потребує спеціальних досліджень методика реалізації кожного із зазначених нами напрямів.
[1] Бiляев О., Скуратівський Л., Симоненкова Л., Шелехова Г. Концепція навчання державної мови в школах України // Дивослово. - 1996. - № 1. - С. 37.
[2] Бiляев О., Скуратівський Л., Симоненкова Л., Шелехова Г. Концепція навчання державної мови в школах України // Дивослово. - 1996. - № 1; Гайдар Т. Жанри фольклору та відображення в них виховного ідеалу українців // УМЛШ. - 2002. - № 3. - С. 9-12; Державний освітній стандарт. Українська мова // Дивослово. - 2004. - № 4; Крука М. Український менталітет і дидактичні матеріали шкільних підручників // Дивослово. - 1996. - № 2; Мельничайко В.Я. Аспекти лінгвістичного аналізу художнього тексту // Дивослово. - 1999. - № 9; Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. - К.: Шкільний світ, 2001. - 16 с.; Онкович Г. Лінгвоукраїнознавство на уроках з розвитку мовлення // Українська мова і література в школі. - 1993. - № 2. - С. 7-16; Програми для загальноосвітніх навчальних закладів // Рідна мова (5-11 кл.). - К., 2001; Симоненкова Л. Формування національно-мовної особистості на уроках мови // УМЛШ. - 2000. - № 10. - С. 1; Стельмахович М.Г. Етнопедагогічні основи методики української мови // УМЛШ. - 1993. - № 5-6. - С. 19-25; Ужченко В.Д., Неживий О.І. Дидактичний матеріал з народознавства на уроках української мови // Українська мова і література в школі. - 1993. - № 1; Хорошковська О. Проблеми вивчення української мови як державної // Початкова шк. - 1998. - № 6. - С. 42.
[3] Гайдар Т. Жанри фольклору та відображення в них виховного ідеалу українців // УМЛШ. - 2002. - № 3. - С. 9.
[4] Мельничайко В.Я. Аспекти лінгвістичного аналізу художнього тексту // Дивослово. - 1999. - № 9. - С. 7.
[5] Державний освітній стандарт. Українська мова // Дивослово. -2004. - № 4. - С. 4.
ЗАЧЕКАЙТЕ |
